30 серпня 2014 року Європейська Рада затвердила Туска на посаді президента цього органу терміном на два з половиною роки, починаючи з 1 грудня 2014-го. Це стало неабияким успіхом для цілої Польщі. Нагадаємо, що Європейська Рада — колективний орган ЄС, який визначає загальні політичні напрями і пріоритети ЄС. До складу Європейської Ради входять очільники держав або урядів країн-членів ЄС, президент Європейської Ради і президент Європейської Комісії. Президент Європейської Ради головує на її самітах, і він головний представник ЄС на світовій арені.
У зв’язку з цим призначенням Туск пішов у відставку з посади голови уряду. 22 вересня було призначено уряд Еви Копач. 8 листопада Туск подав у відставку ще й з посади голови ГП, передавши обов’язки Копач.
Результати роботи урядів ГП (тобто двох урядів Туска й уряду Копач) вивели Польщу на перше місце в Євросоюзі за динамікою економічного зростання. Дані Євростату21 свідчать, що всі роки з 2008-го по 2014-й, протягом яких тривала діяльність урядів ГП, реальний (тобто відкоригований з урахуванням зростання цін) валовий внутрішній продукт Польщі зростав, демонструючи значно кращу динаміку, ніж реальний ВВП усього Євросоюзу.
Зокрема, Польща одна з 28 країн ЄС зберегла позитивну економічну динаміку 2009 року, який став найтяжчим роком світової фінансової кризи. Тоді реальний ВВП Польщі зріс на 2,8 %, зате реальний ВВП усього ЄС упав на 4,3 %. Середньорічні темпи зростання реального ВВП за 2008–2014 роки в Польщі склали 3,1 %, у ЄС — лише 0,2 %. У підсумку Польща мала 2014 року реальний ВВП на 24 % вищий, ніж 2007-го, тоді як реальний ВВП ЄС за цей час зріс лише на 1,7 %. Ця тенденція збереглася і 2015 року: реальний ВВП Польщі зріс на 3,8 %, тоді як ЄС узагалі — на 2,3 %.
Ще швидше, ніж реальний ВВП, зростала реальна зарплата. За даними польського статистичного відомства, середньорічні темпи зростання реальної зарплати за 2008–2014 роки в Польщі сягнули 5,3 %. Завдяки цьому реальна зарплата 2014-го була на 44 % вищою, ніж 2007-го22. У 2015 році реальна зарплата зросла ще на 4,2 %23.
І ось у цих умовах 2015 року відбулися спочатку президентські, а потім парламентські вибори. ГП знову висунула Броніслава Коморовського, якому тоді виповнилося 62 роки. Натомість ПіС вирішила висунути не Ярослава Качинського, який на три роки старший за Коморовського і який 2010-го програв йому, а порівняно маловідомого депутата Європарламенту Анджея Дуду, на 20 років молодшого за Коморовського.
Національна виборча комісія зареєструвала кандидатуру Коморовського 18 березня24, кандидатуру Дуди — 30 березня25. Перший тур відбувся 10 травня. У ньому Дуда зібрав 34,76 % голосів і обігнав Коморовського, який отримав 33,77 %26. Другий тур пройшов 24 травня і приніс перемогу Дуді з рахунком 51,55 % проти 48,45 %27.
Ця перемога викликала піднесення у функціонерів та у прихильників ПіС. А в таборі ГП, навпаки, запанувала депресія. 25 жовтня на парламентських виборах ГП зазнала від ПіС ще нищівнішої поразки. На виборах до Сейму ПіС отримала 37,58 % голосів і 235 мандатів (на 78 більше, ніж 2011 року), а ГП — лише 24,09 % і 138 мандатів (на 69 менше порівняно з попередніми виборами). На виборах до Сенату ПіС здобула 39,99 % голосів і 61 мандат (на 30 більше, ніж на попередніх виборах), а ГП — 28,85 % і 34 мандати (на 29 менше, ніж 2011 року); отже, тепер уже ПіС стала володаркою абсолютної більшості місць у Сенаті.
12 листопада уряд Еви Копач склав повноваження. Цим завершився процес концентрації влади в руках ПіС, який почався несподіваним успіхом кандидата від ПіС на президентських виборах у травні. Як же маловідомий Дуда зміг перемогти президента Коморовського?
Політолог Антоні Дудек, професор Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, аналізуючи ті вибори28, констатує, що перемога Дуди стала великою несподіванкою. Про висунення Дуди Качинський заявив ще 11 листопада 2014 року. А у грудні 2014-го, через місяць після висунення і за пів року до виборів, дві третини опитаних або не знали, хто такий Анджей Дуда, або плутали його з лідером профспілки «Солідарність» Петром Дудою. На початку 2015 року навіть проникливі спостерігачі політичної сцени оцінювали ймовірність другого туру лише в 40 %, тобто були на 60 % упевнені, що все завершиться в першому ж турі абсолютною перемогою Коморовського. Останній і надалі залишався фаворитом соціологів. Дудек зазначає: