Основна мета науки про політику — осягнення істини, дослідження проблем і суперечностей реальної практики політики, систематизація і аналіз подій, явищ політичного життя суспільства, виявлення тенденції розвитку політичних явищ. Курс науки про політику покликаний дати уявлення про політичну сферу суспільства, про закономірності її розвитку, а також систему знань про сучасні політичні інститути, їх будову і функціонування, про права, свободи і обов’язки громадян, про особу, її участь у політичному житті демократичного суспільства. Одна з основних проблем, що стоять перед наукою про політику в Україні, полягає в тому, щоб зберегти демократичні інститути, які недавно виникли, і створити умови для дальшого їх розвитку. В ситуації, коли тендітні інститути демократії піддаються нападкам, з одного боку, прихильників дисципліни і порядку, а з другого — натиску стихії роками нереалізованих інтересів різних верств і спільностей населення, вивчення умов політичної стабільності демократичного суспільства набирає колосального практичного значення. Наука про політику не тільки виявляє соціальні механізми, аналізує умови їх зміцнення і розвитку, але й дає інформацію, необхідну для конструювання нових механізмів інтеграції, формує прогнози для владних структур.
Кожна наука має закони, закономірності, категорії. Є закони, закономірності і категорії і в науці про політику. Які ж закони, закономірності, категорії, функції науки про політику? В науці про політику систему законів і закономірностей створюють закони і закономірності, що діють в політичній і соціальній сферах демократичного суспільства. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальні, коротко сформульовані теоретичні положення, що визначають суть суспільних і політичних явищ і об’єктивно існуючий між ними взаємозв’язок. Закон — необхідні, істотні, стійкі, повторювані відносини між явищами, спрямованість або хід подій у плині часу. Закон — внутрішній істотний зв’язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток; закон відображає певний порядок причинного необхідного і стійкого зв’язку між явищами або властивостями матеріальних об’єктів, істотні відносини, що повторюються, за яких зміна одних явищ викликає певну зміну інших. Регулярна повторюваність проявів закону і є закономірністю.
Політична наука має систему закономірностей, що характеризують найістотніші і стійкі тенденції розвитку та використання політичної влади. Закономірності можна поділити на три основні групи, в залежності від сфери їх прояву.
Перша група — це політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічною основою суспільства і політичною владою. Важливі політичні і економічні закономірності відкриті ще прогресивними мислителями XIX ст., основоположниками політичної соціології. Універсально-узагальнюючі і аналітико-концептуальні підходи до політики і, відповідно, система політичної, державної влади визначені об’єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів, економічні інтереси виступають соціальною причиною політичних дій. Політична влада виступає лише породженням економічної влади, сама ж самостійна, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси.
Друга група закономірностей — політико-соціальні, що характеризують розвиток політичної влади — особливої соціальної системи зі своєю внутрішньою логікою і структурою. Основною закономірністю системи політичної влади виступає зміцнення стабільності. У різних системах політичної влади закономірність реалізується по-різному. Авторитарна система для зміцнення стабільності вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насилля. Демократична система передбачає поділ влади (законодавча, виконавча, судова), опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.
Третя група — закономірності політико-психологічні, що відображають взаємовідносини між особою і владою. З політико-психологічних закономірностей найцікавішою є досягнення і утримання влади політичною елітою, політичним лідером, що є важливою цінністю і метою всіх їх звершень.