Інтерес становить проблема взаємодії тероризму з агресією. Якщо поняття агресія (лат. аggrеssіо — напад) — це будь-яке незаконне, з погляду Статуту ООН, застосування сили однією державою проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності, або держави і народу (нації), то «особлива небезпека міжнародного тероризму полягає в тому, що, власне кажучи, складає акт непрямої агресії, яка маскується під незалежні дії окремих осіб або груп». Форми непрямої агресії: заохочення підривної діяльності проти іншої держави, сприяння розпаленню громадянської війни, внутрішньому перевороту в іншій державі — повністю відповідають формам, методам і взаємодіям сучасного тероризму. Вважається, що завдання державного тероризму й агресії характеризується як взаємодія загального й особливого. Агресія — це одночасно й акт державного тероризму, але зміст і поняття державного тероризму не вичерпується тільки актом агресії. Відмінність державного тероризму від інших форм незаконного застосування сили або погрози силою полягає в тому, що мета — лякання, тероризування політичного супротивника. Агресія — самостійне явище, яке не можна ототожнювати з тероризмом. Недоцільно розглядати їх і як взаємодію загального й особливого. Метод агресії прийнято відносити до традиційних форм ведення війни, а тероризм — до нетрадиційного. Поняття агресії охоплює різні її форми і види. Увагу привертає така її форма, як непряма агресія, що має терористичне забарвлення (організація і підтримка збройних формувань). Агресія — серйозна і небезпечна форма незаконного застосування сили. Агресія оцінюється як явище, що закладає терористичну суть у збройних конфліктах. Агресія в сучасній формі насильницьких дій створює сприятливі умови і середовище для ескалації тероризму.
З огляду на динамічний зв’язок між тероризмом і агресією, тероризм можна визначити, з одного боку, як породження, складову частину агресії, вірніше, характеру властивих їй дій. З другого боку, тероризм можна назвати формою розвитку агресії, її сучасним проявом. З третього, і це вже протилежна іпостась, важко заперечити те, що агресія знайшла образ погрози існуванню людства саме в силу своєї терористичної сутності, що несе страждання значній кількості цивільного населення, тобто ні в чому не винним людям. Актам тероризму, звичайно, передують менші насильницькі форми протесту і конфлікту. Однак системи раннього попередження в сучасних умовах не існує. Основна причина — нечітке обмеження на національному і міжнародному рівнях понять екстремізм і тероризм.
Поняття екстремізм (від фран. extremisme і латин. extremis — крайній) означає прихильність у політику й ідеології крайнім поглядам і діям. Екстремізм визначається як «прихильність до крайніх заходів і поглядів (звичайно в політику)». Екстремізм у політичному змісті означає прагнення вирішувати проблеми, досягати поставленої мети із застосуванням найрадикальніших методів, включаючи усі види насильства і терору. Політичний екстремізм допускає пропаганду і використання насильства, інших радикальних засобів для досягнення будь-якої політичної мети, не обов’язково націоналістичного характеру. Політичний екстремізм може мати різну ідеологічну спрямованість (фашистську, сепаратистську та ін.), і виявлятися в сферах національних відносин, релігійних віровчень, міжпартійної або внутріпартійної боротьби, зовнішньої і внутрішньої політики. До екстремізму приводять різні фактори: соціально-економічні кризи, падіння життєвого рівня населення, деформація політичних інститутів і структур влади, тоталітарний характер політичного режиму, придушення владою опозиції, переслідування інакомислення, національний гніт, прагнення окремих груп прискорити рішення своїх проблем, політичні амбіції лідерів та ін. Екстремізм — соціально-політичне явище, одна з форм політичної боротьби, що характеризується запереченням сформованих державних, суспільних інститутів та структур, а також прагненням підірвати їх стабільність або знищити для досягнення власних владних устремлінь, як правило, силовими методами. Ідеологічно екстремізм заперечує будь-які інакомислення, прагнучи як можна жорсткіше затвердити свої політичні, ідеологічні або релігійні погляди.