Створення нової системи європейської безпеки — завдання, повністю здійсненне. В Європі за безпеку мають відповідати європейці! Багато позитивних тенденцій сучасного цілісного світу свідчать про те, що обороноздатність країни зміцнюється не шляхом нарощування воєнної могутності, а внаслідок формування системи воєнно-політичних відносин, що виключають можливість застосування засобів збройного насильства. Сучасний світ дедалі більш наполегливо диктує категоричний імператив, що національна безпека не може бути повною і реальною поза системою міжнародної безпеки.
Література
Жомини Г. Очерки военного искусства в 2-х томах. — М., 1939.
Стратегия в трудах военных классиков, т. 11. — М., 1926.
Клаузевиц К. О войне, т. 1. — М., 1941.
Кингстон Маккори Э. Военная политика и стратегия. — М., 1968.
Моисеев Н. Н. Человек и ноосфера. — М., 1990.
Лазарев И. А. К созданию общей теории безопасности // Военная мысль. — 1992. — № 11.
Армия и общество // Общ. ред. Н. А. Чалдымова и А. И. Черкасенко. — М., 1990.
Питання для повторення
♦ Що таке воєнна політика? Що таке воєнна доктрина: суть і зміст?
♦ Армія — знаряддя воєнної політики. Які типи армій є в сучасних умовах?
♦ Перспективи розвитку Збройних Сил України.
♦ Що таке національна безпека?
♦ Структура національної безпеки.
♦ В чому суть концепції воєнної безпеки?
Висновки
Наука про політику: в пошуку і розвитку
В сучасних умовах в будь-якому демократичному суспільстві існує політична освіта. З історією демократії, з процесом модернізації суспільства нерозривно зв’язана й історія політичної соціалізації і політичної освіти. Автократичні станові держави доіндустріальної стадії розвитку не потребували політичної освіти народу. Їх нормальне функціонування допускало повне відсторонення населення від політики. I досить було засвоїти традиції і норми свого стану для соціального спілкування простому народу, та й взагалі вищим верствам суспільства. Людьми здебільшого стихійно засвоювалися елементарні правила і норми взаємостосунків підданих з державою. Звичаї, страх перед владою, а також церква і підтримували лояльність громадян до держави. Не вимагалися і спеціальні інститути для політичної освіти населення. Але індустріалізація і урбанізація суспільства, ускладнення його організації, розвиток комунікаційних систем, підвищення соціальної мобільності населення та інших факторів зробили недостатніми традиційні, обмежені за впливом на населення, сімейні, общинно-станові та церковні форми політичної соціалізації, привели до їх ослаблення або навіть руйнування.
В сучасних умовах переборюється думка про те, що мета політичної освіти зводиться здебільшого лише до поширення серед населення етики обов’язку, формування пієтету (тобто глибокої поваги) до держави та її законів, готовності виконувати громадянські обов’язки. Такий підхід, що враховує, насамперед, лише потреби держави, переважав аж до 60-х років XX століття у континентальній Європі, тоді як в США вже багато десятиріч домінує прагматична особиста орієнтація політичної освіти, що допускає навчання громадян вирішувати свої життєві проблеми в цивілізованому співробітництві з іншими людьми, йти на компроміси для відносно безболісного врегулювання різноманітного роду конфліктів. У сучасних умовах система політичної освіти в Україні та інших демократичних державах Співдружності намагається синтезувати європейську і американську традиції, гармонійно враховувати запити окремої особистості та всієї держави.
Демократична політична освіта покликана надати політиці людський вимір, стримувати прояви в політичних діях егоцентричної (тобто егоїстичної та індивідуалістської) мотивації, нетерпимості та емоційної неврівноваженості, а також ідеологічного класового або національного традиціоналізму, що виступає нерідко під стягом боротьби за тотальну раціоналізацію суспільства. Наука про політику ставить за мету виробити у громадян стійкий імунітет або хоча б зважене, критичне ставлення до різноманітних радикалістських ідеологій, ворожих демократичному ладу і таких, що прагнуть нав’язати суспільству ту або іншу соціальну утопію. Складність і багатогранність політики як специфічного об’єкта людського інтересу неминуче відображається в настільки ж багатому за змістом політичному знанні. Та і в такій сукупності уявлень важливо виділити ті погляди й переконання, що концентрують всю гаму політичних почуттів, оцінок, ідей. З висот сучасності можна побачити, як у течії століть викристалізувались теоретичні підходи, що володіли чітко сформульованою спроможністю до цілісного і специфічного опису суттєвості та природи політики. У країнах з нещодавнім тоталітарним минулим, охоплених гострою економічною і соціальною кризою, небезпека руйнівного впливу радикалістських ідеологій надто велика. Відсутність у населення України достатньої демократичної культури, стійких орієнтацій на загальнолюдські цінності, посттоталітарна масова ментальність, що доповнюються напівжебрацьким існуванням більшості населення, гострими соціальними і національними конфліктами, можуть привести і вже приводять багатьох людей в обійми ідеології з новим, націоналістичним і релігійно-екстремістським забарвленням, панування яких може бути не менш руйнівним, аніж вплив офіційного марксизму.