Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
Частина І
Передмова
Ми перед батьківщиною свій обов’язок виконали чесно, а як хто нас буде в чім небудь обвинувачувати, хай робе це той, хто більше нас зробив для батьківщини…
В історії національно-визвольних змагань українського народу 1917–1921 рр. є чимало непересічних постатей, контроверсійно оцінених сучасниками, — суперечки навколо них тривають і досі. Серед них — Петро Болбочан, відомий військовий діяч, чия доля відбила в собі всю неоднозначність і трагічність розвитку тогочасного українського руху, суперечності в розумінні майбутнього України, притаманні нашим політикам періоду визвольної боротьби. Ці суперечності й сьогодні недостатньо усвідомлені суспільством, не на всі запитання того часу ми маємо відповіді… А значить, висвітлення долі полковника П. Болбочана і особливо обставин його трагічної загибелі стануть ще одним кроком на шляху до нашого розуміння причин, які перешкодили українцям побудувати власну державу.
Низка дослідників називає полковника П. Болбочана авантюристом, чия діяльність нібито призвела до поразок на фронті. Спростувати таку точку зору, яка ґрунтується переважно на спогадах заангажованих політиків, стало можливим завдяки залученню більш широкого кола джерел, в тому числі матеріалів слідчої та судової справ П. Болбочана. Вони дозволили об’єктивно та неупереджено проаналізувати загальну ситуацію в Армії УНР, а також конкретні факти й події, що призвели до трагічної загибелі талановитого українського воєначальника.
Досліджуючи життєвий шлях та військову діяльність Петра Болбочана, автори пропонованої читачеві книги звернулись до документів Центрального державного воєнно-історичного архіву Російської Федерації, в якому зберігаються дані про проходження ним військової служби в російській армії; окремих справ Державного архіву Російської Федерації, де серед документів денікінської контррозвідки було віднайдено листування, присвячене діяльності та загибелі П. Болбочана, долі його близьких в еміграції; матеріалів слідчої справи та протоколів допитів П. Болбочана і свідків у справі так званого «повстання отамана Болбочана», які зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади України[1]. Ці документи вперше вводяться у науковий обіг. Використано також рукописи праці «Тернистими шляхами во ім’я держави» й особисті записи хорунжого Окремої Запорізької дивізії, згодом — сотника Запорізького корпусу, старшини для доручень і писаря при штабі 1-ї Запорізької бригади Степана Цапа, та документи, скопійовані полковником Армії УНР О. Шаповалом, які зберігаються у двох колекціях: Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка Національної академії наук України та Архіві всеукраїнської громадської організації — Союзу гетьманців-державників [2].
Автори висловлюють подяку П. Брицькому, В. Волченку, І. Горі, М. Дядюк, С. Кокіну, Н. Маковській і Г. Порохнюк за допомогу у підготовці монографії. Вони щиро вдячні за слушні поради в процесі роботи Т. Геращенко, А. Кентію, О. Кучеруку.
У подіях 1917–1918 рр. в Україні військові формування під командуванням П. Болбочана відіграли помітну роль у звільненні української землі від більшовицької окупації, а згодом вирішили успіх протигетьманського повстання на Лівобережжі. Послідовно відстоюючи державницьку позицію, П. Болбочан опонував політичному курсу Директорії УНР, не бажаючи миритися з радикальним соціалізмом її лідерів, який вів до деструкції у військовій справі та суспільно-політичному житті. За підозрою у намірах здійснити державний переворот полковник П. Болбочан був розстріляний. Сам факт розстрілу вплинув на переоцінку свого ставлення до Директорії багатьма українськими військовими та політичними діячами. Одразу слід зауважити, що в ситуації, яка склалась і привела до трагічних наслідків, не останню роль відіграло оточення як Головного отамана С. Петлюри, так і П. Болбочана, а також специфічний характер правових відносин, яким супроводжувалась діяльність вищого військового командування Директорії.
Петро Болбочан, як і більшість старшин Армії УНР, пройшов вишкіл у російському війську. Початок українських визвольних змагань у 1917 р. він зустрів уже політично свідомою та зрілою людиною, зі сформованими поглядами на суспільство та армію. На відміну від більшості українських громадсько-політичних діячів, які очікували від революції насамперед радикальних соціальних перетворень, П. Болбочан був перш за все державником, він прагнув розбудови незалежної української держави з міцною професійною армію, яка мала захищати національні інтереси. Реалізації цієї мети він присвятив той короткий відрізок часу, який йому відвела доля.
1
Архів колишнього З’їзду мирових суддів, в якому зберігалися справи Міністерства юстиції УНР, 21 листопада 1923 р. був переданий до Рукописного відділу Всеукраїнської наукової бібліотеки при ВУАН. У 1930-х рр. справи опинилися у партархіві УСРР і зберігалися у режимі секретності. У 1946 р. у відповідності до «Положення про державні архівні фонди» вони були передані до Центрального державного архіву Жовтневої революції УРСР (зараз Центральний державний архів вищих органів влади України).