6 квітня 1918 р. запорожці переможно вступили у Харків. Не очікуючи на призначення з боку уряду, П. Болбочан за погодженням з генералом З. Натієвим призначив тимчасовим губернським військовим комендантом (з виконанням обов’язків губернського комісара) полковника О. Шаповала — командира 4-го Запорізького полку ім. Б. Хмельницького. Через кілька днів — 9 квітня 1918 р. — Запорізька дивізія за наказом військового міністерства була розгорнута у Запорізький корпус 54, оскільки в ході звільнення Полтавщини від більшовицької окупації чисельність Запорізької дивізії зросла, переважно за рахунок української інтеліґентської молоді. За задумом військового міністерства УНР, у процесі розгортання дивізії в корпус 1-ша дивізія мала зі свого складу виділити 2-гу дивізію. Командиром 1-ї Запорізької дивізії призначався полковник П. Болбочан, начальником штабу — підполковник Гайденрайх. Приймаючи нову посаду, П. Болбочан просив військове відомство залишити його командиром улюбленого 2-го Запорізького полку. Хоча сумісництво двох таких посад суперечило військовому статуту, генерал З. Натієв дав на це свою згоду 55. За свідченнями Н. Авраменка, за рахунок поповнення полку добровольцями його чисельність зросла до б тис., половину з них складали старшини. Колишні командири сотень (Кіріков, Ушаков, Зільницький, Кондратюк) перебрали командування куренями, які вже складалися з 16 сотень 56.
За короткий час існування Запорізький корпус став однією з найбільш боєздатних українських військових частин. Його найкращим підрозділом був 2-й Запорізький піший полк на чолі з полковником П. Болбочаном. Укладачі «Історії українського війська» (І. Крип’якевич, Б. Гнатевич, З. Стефанів, О. Думін, С. Шрамченко) зазначали, що полк був міцно згуртований, «зберіг кращі традиції російської армії» і водночас «був національним полком, бо мав патріота командира» 57. Полк був найбільшим у корпусі за чисельністю, нараховував близько 4 тис. бійців, 70–80 % яких складали професійні офіцери та представники інтеліґенції. Він налічував 16 піших сотень, кінну сотню, команду піших розвідників, команду наколесників, саперну сотню, сотню зв’язку з чотою кінних ординарців, дві кулеметні сотні, одну бомбометну сотню та одну запасну 58.
Запорізький корпус одержав нові мундири захисного кольору англійського зразка. Кашкет був прикрашений кокардою з національною символікою. Старшинські відзнаки — на комірі, посада відзначалась вузлами на лівому рукаві, у старшин — золотим позументом, у козаків — синім сукном. Військовий парад у Харкові, який 2-й Запорізький піший полк під командуванням П. Болбочана відбув спільно з німецькими військовими формуваннями, справив велике враження на населення міста й мав велике пропагандистське значення. Після параду чимало старшин та солдатів колишньої російської армії почали вступати до українського війська 59.
Сотник Б. Монкевич у своїх спогадах подає яскраву характеристику П. Болбочана та його взаємин з вояками 2-го Запорізького полку. «Йому вірили всі надзвичайно, бо знали, що він сам є зразком чесноти і порядку, — наголошує він. — В життю був дуже скромний, без тіні манії величності… Запорожці щиро любили його, були віддані йому й готові виконати кожне його бажання… Він ніколи не підвищував голосу, нікого не розносив і не робив нікому нагани, як це робить більшість строєвих начальників. Вистачало одного погляду Болбочана, щоб людина розуміла, чого він бажає і чи задоволений він чи ні» 60.
Кримська операція
Уже наступного дня після переформування дивізії в корпус — 10 квітня 1918 р. — штаб запорожців одержав таємний усний наказ уряду, оголошений військовим міністром О. Жуковським. Генералу З. Натієву належало виділити з корпусу окрему групу, забезпечену всіма видами зброї на правах дивізії під командуванням полковника П. Болбочана. Перед ним було поставлене окреме стратегічне завдання: випереджаючи німецькі війська на лінії Харків-Лозова-Олександрівськ-Перекоп-Севастополь, звільнити Кримський півострів від більшовиків, захопити Севастополь. Кінцевою точкою військової операції мав стати Чорноморський флот, дислокований у Севастопольській бухті, який планувалося включити до складу українських збройних сил. Групі П. Болбочана в ході операції ставилось також завдання захопити військове майно кримських портів 61.