Правда були в той час частини ще боєздатні, як Запорожський корпус, бо Волох зараз же по арешті Болбочана захворів на тиф і тому не вспів деморалізувати корпус. Фронт систематично посувався на захід, тимчасом приятелі комуністів, що перебували серед нас, продовжували свою чорну працю.
Запорожський корпус докотився аж Уманщини, де зупинився до бою і цілою низкою боїв відпер ворога, але команда армії здала вже Козятин, а деякі особи, що займали поважне місце в штабі дієвої армії, просто зазначили про припинення війни. На біду до корпусу повернувся Волох і досить демагогічно приступив до команди корпусом 13 березня 1919 р. Я в той час тимчасово виконував обовязки начальника штабу корпусу і з першої розмови з Волохом прийшов до переконання, що він має намір зєднатись з комуністами, а тому просто заявив йому, що він погубить корпус, а сам подався до димісії, за що й був заарештований. Після цього пройшло 3–4 днів і Волох, зібравши нараду на залізниці в Ятківці під загрозою примусив підписати універсал про скасовання директоріанської влади і перехід на бік рад. Після цього розпочався формений розвал корпусу, бо начальник другої Запорожської дивізії отаман Юрко Осмоловський зі своїми полками та иншими, що прилучились до них, не підлягли цьому універсалові, а Гайдамаки, послухавши свого «батька» Волоха, розпочали з комуністами «братання», за що поплатилися цілком двома своїми куріннями та дякуючи їм майже весь загинув піший Республіканський полк. Після цього «батька» Волоха прогнали з корпусу, алеж він вже встиг вивести його на одеський шлях, Жмеринка вже була зайнята. На цей шлях вивів свої війська отаман Колодій 526, очевидно під впливом заснувавшогося в його штабі ревкому. Наймити комуністів добре знали, що на цім шляху усе добро мусить попасти до рук їх патронів. Що Волох про це дбав свідчить те, що разом з Гайдамаками він вивіз з Проскурова кільканайцять тисяч рушниць, які цілком попали до рук комуністів.
Коли Волоха усунули з посади він розпочав провадити агітацію, що війська продаються Румунам і що кожний чесний Українець не повинен вступати на землю румунських буржуїв. Але на нього тоді вже ніхто не звертав жадної уваги і тоді він першим еталоном через Бесарабію проїхав до головної ставки не для чого иншого, як для того, щоби ще нанести удар нашій армії. По приїзді нашого корпусу до Радзивілова, щоб охоронити наше військо від комуніста Волоха, я подав через начальника розвідки теперішнього начальника охорони головного Отамана Чоботаріва доклад головній команді, де документальними даними охарактеризував його діяльність, зазначивши, що у Вапнярці в присутности моїй, отамана Кобзи та полковника Зільницького Волох заявив, що після арешту полковника Болбочана він хотів заарештувати ще й усю Директорію, в тім разі і, «авантюрника Петлюру». Звичайно, що такими подіями він би виконав ці[л]ком завдання комуністів. Мені не відомо, чи цей доклад дійшов до головного отамана, але на другий-же день мені Волох заявив, що колиб він знав, що я його так атестую, то вже давно мене-би розстріляв. Свою заяву робив Волох упевнено, додавши в свій час, що сам персональний адютант головного отамана Доценко 527 на його Волоха боці. Дійсно, Волох за свою діяльність не був притягнений до відповідальности, а навпаки по кількох днях був призначений начальником першої запорожської дивізії, але дякуючи одвертому виступу проти його коменданта Гайдамацького полку полковника Виноградова 528 та командного складу инших частин дивізії, він не насмілився туди показатися. Після цього Волох одержав призначення головного отамана всіх повстанців України і війська позбулися його, алеж далеко було до того, щоб їм позбутись від руйнуючої «праці отаманів від большевизму».