Балачка затяглась більше як 2 години і нарешті ми умовилися, що полковник прибуде на другий день в 5-ій годині вечора на помешкання брата. Справа наша з поїздкою до Чех не здійснилась, було вже запізно їхати. На другий день, в зазначеній годині дійсно прибув Болбочан. Провели вечір на всяких пригадках; полковник любив оповідати пригоди війни, споминав геройські вчинки своїх козаків та старшин запорізьців. По вечері йшли балачки про приїзд його до Тернополя, брат запевнив полк[овника] Болбочана словом, що справа його про поворот до війська вийде на добре, що Петлюру він «переломить» своїми доказами, що він не такий злий на полковника, як він собі думає. При кінці розмови Болбочан дав слово приїхати до Тернополя, де стояв у вагонах уряд.
Днів через три я уже бачив Болбочана коло вагонів у Тернополі. Він був у брата, знайомих військових, був гарно настроєний, сміявся, що ми так довоювались, що тільки й маємо української землі, що під вагонами уряду…
Одного вечора він зайшов до нас дуже невеселий, росказав, що був у Петлюри, що [той] прийняв його чемно, і навіть сердечно мовив, що давно чекав на його… бо, тільки він один може виконати важне доручення — поїхати за полоненими до Італії, а на фронті він мало буде корисним, бо тепер буде зараз переформования відділів, а коли він поверне з Італії з полоненими, то обійме команду якоюсь військовою частиною на фронті, коло тих, що ділили його славу військову, коло своїх побратимів запорізьців.
Я зрозумів його смуток! Я був у Петлюри, він теж мене впевнив, що Болбочан найліпше прислужитися батьківщині, коли поїде до Італії за полоненими.
Я знав раніше, що кандидатами на поїздку до Італії є Голубович (б[увший] премієр за Центральної Ради і ген[ерал] Осецький і мають попертя один партії соціалістів] революціонерів], а другий військових), і що балачки про поїздку полк[овника] Болбочана, це лише балаканина і проволока часу. Я зрозумів Болбочана, що переговори в Станиславові і вся розмова його там мала підстави. Я мав важні справи і мусів виїхати з Тернополя близче до фронту.
Пройшло багато дні[в] і я по службових справах приїхав до тодішнього постою уряду УНР в Чорний Острів. Знайомий мені старшина запитав мене, чи не приїхав я дивитися на «розстріл» Болбочана, що відбудеться о 8-ій годині вечора і вже викопана яма… Здивований я запитав його — якого Болбочана? Як сталося? Завіщо? Він росказав мені про якусь зраду, відозву, полк[овника] Гавришка, що Чоботарів привіз його закованим…
Він кріпко вірив, що полк[овник] Болбочан не зрадив Української Держави, а хіба, що малі люди звели з ним свої порахунки, шукали його і найшли, за що причепитися. Мені стало важко. Обняв мене смуток, бо і я був завинив, намовлявши полк[овника] Болбочана повернутись до війська. Була вже 5-та година, оставалось до кари смерти Болбочана З години. Що-ж робити? Чим і як помогти? На С. Петлюру не було надій, бо він дипльоматично виїхав на фронт і не повернеться скоро.
Смертний присуд як я довідався підписав інтриган ген[ерал] Осецький, тому я пішов до нього. По дорозі зустрів пані Осецьку в товаристві ген[ерала] Юнакова 532 і став благати їх допустити мене до генерала, що моя справа росходиться про життя Болбочана, що кара смерти є помилкою та порахунком ворогів, партійників, або москалів… Але на всі мої мольби пані Осецька не сказала де перебуває її чоловік ген[ерал] Осецький і де його можливо знайти…
Я вернувся до брата і поставив питання так: як Болбочан буде розстріляний сьогодні, то я теж покінчу з собою, ми є співвинні у цьому ганебному каїнову вбивстві, ми ж намовили його прибути до уряду. Неможливо, щоб Болбочан був розстріляний! Роби, що хочеш, ти маєш якусь владу, за щось відповідаєш! Брат порадив «в останнє» звернутись до міністра юстиції А. М. Лівицького, та просити його рятунку для Болбочана. Через кілька хвилин я був у Лівицького. Лівицький мій [знайомий] по Полтавському Геберніальному Земству, прийняв мене чемно, порадив закликати й міністра премєра Б. Мартоса, щоб зробити нараду з членом Директорії Макаренком. Я був уже трохи втішений, бо А. Лівицький і Б. Мартос полтавці і вони не дадуть забити популярного на Полтавщині полк[овника] Болбочана. Нарада трьох постановила припинити кару смерти і зробити нове слідство.