Повернувшись з фронту в Штабі Запоріжської Групи в Проскурові провадилися переговори між полковником Болбочаном, Інспектором Корпусу полковником Гавришком і тогочасним на[чальни]ком Запоріжської Групи Сальським.
Присутні при тому старшини комсотні Штабу Корпусу, що була розташована поруч будинку Штабу Групи на Олександрівській вул[иці]: штаб-старшини для доручень — сотник пізн[іше] підполковник Микола Россіневич 535, новопризначений з 8 червня другии старшина для доручень — підполковник Варфоломій Євтимович 536, Нач[альник] зв’язку Штабу Групи сотник пізн[іше] підполковник Іван Ремболович 537, адьютанти сотники: Н. Корж [75] і М. Письменний…
«Полковник Болбочан з’ясовує Сальському сучасне положення, що уряд своєю діяльністю нічим не ріжниться від московських большевиків. Населення політичною хитаниною уряду дезорієнтоване, коли там у москалів «граб награблене» переводиться раптово, тотально, то у нас, це самісеньке треба робити лише з дозволу влади, лише в роздріб і не відразу… При таких умовах життя, населення очікує як якогось спасіння своєї чесної праці і дії.
Уряд УНР сьогодня оголосив майже все населення чомусь своїм ворогом….! А де ж його союзники? В ньому, а зокрема у відділі пропаганди, сидять безумовно большевики та їх підручні майстри. А Петлюра, амбітна людина їм потурає, і є в їхніх руках лялькою. Населення прагне чесної боротьби, уряд цього не розуміє і не бажає, бо нічим як вже сказав не ріжниться від большевиків.
Інтереси вимагають для добра України змінити політичні методи, засоби, й саму систему уряду. До уряду мають прийти нові практичні будівничі, бо соціалісти до кінця свого життя будуть співати по старому, — для них, не забувайте, ріднішим братом є скорше Ленін чи Раковський, ніж ми, борці за незалежність держави.
Петлюра в полоні марксистівської бездержавної кліки, він є морською свинкою в соціалістичних і міжнародних дослідах експеріментальної хірургії над людством.
Ви ж самі добре знаєте, що сказали представники Антанти за нас, а зокрема за нього, а це нам не приносить честі в світі…
Керувати мусить хоч тимчасово військова диктатура, оперта на патріотизмі [й] знанні, а не авантуризмі, досвіду, законі, честі й сили. Тоді лише настане сякий такий лад, а нещасне населення побачить законність, а не вічний грабунок, здирства й сваволю!
Тоді припускаю, що Антанта інакше буде дивитись на нас, коли побачить у нас законність, справедливість; тоді вона перестане фаворизувати Польщу й Денікінщину та перестане вірити нашіптуванню їхніх агентів, яких є там багато… Тоді Антанта дасть нам також поміч, ліки, одяг, зброю. Ви самі чудово знаєте, що половина Запорожців хоріє на сипняк… За решту частин не знаю. Але думаю, що й там не краще. Ви знаєте, що кожен третій ходить босий і без сорочки… В розкрадених інтендатурах пустка… Воші — це тиф — смерть армії від якого більше гине, ніж від ворога…
Щоб спасти Україну — потрібна як я вже вам казав, хоч тимчасова розумна диктатура, а щоб запровадити її потрібне надійне, патріотичне регулярне військо, що буде її підтримувати. А це військо є! Це славетній Запоріжський Корпус! Так! так! пане отамане — це Запоріжський Корпус — спасіння Матері України відповів на це Інспектор Корпусу полковник Гавришко. Полк[овник] Болбочан продовжуючи далі розмову говорить: «Запоріжський Корпус є йому вірний». От[аман] Сальський запитав: «що властиво від мене як тимчасового командира ваших Запорожців Ви бажаєте?» — Полк[овник] Болбочан: «справа дуже й дуже делікатна, живемо в часах дуже відповідальних, тому я пропоную передати згідно розпорядження Інспектора Корпусу мені командування корпусом. Цього вимагає зараз наша сучасна політика і зараз від вашого й мого рішення залежить майбутнє України, яку ще можна буде врятувати від москалів всіх відтинків та поляків. За себе я вже рішив, черга за Вами, а ваша незгода чи кого іншого буде мати фатальні наслідки для України на протязі пару місяців. Запам’ятайте це все…»
От[аман] Сальський: «я знаю, що ваші слова про політику уряду — жорстока, свята правда. Ця політика веде Україну до катастрофи…, але немає й певности, що диктатура може цю справу врятувати. Я вояк, як і Ви, пане полковнику! Звик виконувати накази. Для добра справи, без тіни протесту, без особистої урази, чи образи передам Вам негайно командування Запор[іжським] Корпусом, коли мені накаже Головний отаман Петлюра, та прийму кожне інше місце на яке мене призначать…»
Полк[овник] Болбочан: «пане отамане! Але ж зрозумійте, ви самі прекрасно розумієте й чудово знаєте, що Петлюра фанатик соціаліст, та є в полоні інтернаціоналістів Мазеп 538, Чеховських 539, Феденків540 і т. д. Ви ж розумієте добре, що він не може діяти так, як того вимагає стан речей на фронті — добро Батьківщини. Серед населення хаос, катастрофічне положення України за кордоном… Він навіть коли б і пішов на це, то на це ніколи не підуть і його не пустять його ж партії. Ви ж знаєте, що це людина глибоко цивільна, зі справами військовими не знайома, фанатик соціал-демократизму і невільник своєї доктрини. Як і всі фанатики — він впертий! На все, що стоїть поза соціалізмом, він є сліпий, глухий і німий! Я пропоную Вам ось що: Я перебіраю від Вас КОМАНДУВАННЯ ЗАПОРІЖСЬКИМ КОРПУСОМ і Вас призначаю начальником штабу… Запоріжці народ певний підтримають. Люди для праці й добра України є. Такі що вміють і хотять працювати для держави, а не для інтернаціональних партій. Згода?»