Выбрать главу

Відійшли… сотник Хм. і полк[овник] Болбочан впереді, а позаду сотня «глодосців» Дорошенківського полку, яку чомусь дехто називав «Богданівського полку». Це помилка.

Жодна частина регулярних формацій Запорожців такого злочинного наказу ніколи не виконали б, бо ж в очах Запорожців полк[овник] Болбочан був взірцем лицарства, чести, патріотизму та їхньої бойової слави.

Не було й жодного спротиву на наказ полковника Б[олбочана] в Проскурові, так само як і під час його першого арешту Волохом по наказу Петлюри в Кременчузі 24 січня 1919 р.[77] Олександром Загродським і Омельком Волохом.

Не було ніякого заворушення в Дорошенківському полку з нагоди прибуття полк[овника] Болбочана до Проскурова як на протязі років писали соціалістичні маги. Правдою є, що агітацію серед «глодосців» — повстанців [вів] к[оманди]р Дорошенківського полку хорунжий Ів[ан] Литвиненко, який волею «головного» став надійним к[омандир]ом полку. Литвиненкові вдарив до голови чад революції, завдяки котрій він одержав командування полком. В Дорошенківському полку було досить добрих кадрових вищих старшин, що стояли на чолі сотень, чи куренів, тому він боявся, що на випадок зміни в вищому командуванню Запорожцями він піде, або в «абшид», або ж буде десь молодшим старшиною в сотні, в крайньому випадку командиром сотні. К[оманди]р кін[ного] полку Чорних запорожців Дяченко рвався з полком до Чорного Острова, аби силою звільнити полк[овника] Болбочана з пазурів Петлюрівської «чека» — на жаль, починаючи від к[оманди]ра 7 див[ізії] і ком[андирів] полків не дістав морал[ьної] підтримки!

Ніхто з Запорожців не бачив в Проскурові, як тоді писалося в революційній] пресі, розкиданих «Болбочанівських летючок». Навіть ті з найближчих до Болбочана не бачили їх.

А наколи може вони пізніше і появилися в руках марксистського петлюрівського «правосуддя», то це міг бути лише фальсифікат шефа пропаганди соц[іал]-революціонера Ничипора Григор’єва, що у своїх відозвах уряду оповіщав всіх купців, офіцерів, урядовців, священників і майже все населення України ворогами УНР. У цього героя революцій — всі, що не належали до соціалістів були ворогами народу!

В ту ж пізню ніч 9 червня 1919 р. начальник Охорони [78] С. Петлюри відвіз Полковника Болбочана з Проскурова до Чорного Острова, де перебував «високий» уряд. Полк[овник] Болбочан був посаджений до окремого вагону «в’язниці смерти на колесах», що стояв на запасовому тору ст[анції] «Чорний Острів».

Штаб Запорізької Групи і частини, одержавши звістку про арешт полк[овника] Болбочана занепокоївся. Сальський втратив рівновагу… Цю звістку Запорізьким частинам на фронті в ніч з 9 на 10 червня принесли сот[ники] Письменний, Корж, полковник Гавришко, за якими також шукали агенти уряду… На цю вістку фронт захитався, хотіли знятися з фронту й повернути багнети проти зненавидженого соціалістичного] уряду в Чорному Острові — уряду, який не нічого корисного не робив, а лише виробляв «проекти» щоб перехитрити й перегнати своїх вчителів з Москви… Вислана делегація до Петлюри, а він запевняв, що волосок не спаде і арешт є тимчасовий, запевняючи словом чести…»

(Архів С. Цапа (СГД). — Спр.1. — Арк.160–173. Оригінал.)

Документ № 65

Уривок з листа сотника І. Барила до генерала М. Омеляновича-Павленка [79]

12 серпня 1934 р.

Високоповажний Пане Генерале!

Для встановлення історичної правди, хочу просити Вас Пане Генерале справдити мої відомості, чи я часом не помиляюся:

1) Після Любарських подій ((листопад-грудень 1919 р.) — Прим[ітка] переписувача) [80], де нарада не дала жадних позитивних рішень, як і Староконстантинівська, Запорізьці в нарадах уділу не приймали, бо фактично в той час тільки вони провадили бої з московською Добрармією, виступ отамана О. Волоха — коли г[оловний] отаман ВТІК ДО ПОЛЬЩІ. Запорізькі формації провадили бої з денікінцями і відходили на лінію Романів-Печенівка-Миропіль-Чортория. 5.XII. 1919 Штаб Запорізької Групи стояв в Мирополі, а Запорозький] Дорошенківський полк в районі ст[анції] Миропіль. Ви ж здається в той час були в Чорториї з деякими командирами полків на останній нараді командирів збірних груп. В день 5.XII. 1919 поляки неочікувано повели наступ з Полоного на Любар і після невеликого бою зайняли станцію МИРОПІЛЬ, де підступно обеззброїли Дорошенківський полк з 6-ї Запорізької дивізії. На наш протест поляки відповіли, що вони мають наказ від свого к[оманди]ра 13-[ої] польської дивізії Стжельцуф Кресових — штаб якої стояв у Шепетівці, щоби всі українські частини обезброїти — бо зробилися большевиками. Цей же наказ вони видали, що г[оловний] отаман С. Петлюра, який від'їхав — втік до Варшави, просив польське командування про це. Що ж до цих відомостей, то мені, тоді оповідали рівнож старшини 45. полку Стшельцуф Кресових, які вже тоді стояли в Мирополі.

вернуться

77

С. Цап у своїй праці «Тернистими шляхами во ім’я державності датує перший арешт П. Болбочана 24 січня 1919 р.

вернуться

78

Ймовірно, тут помилка. Йдеться про М. Чеботаріва, який дійсно в 1920 р. обіймав посаду начальника охорони Головного отамана, а в червні 1919 р. був начальником контррозвідочної частини розвідвідділу Штабу Дієвої армії УНР.

вернуться

79

Витримки з листа сотника І. Барила були зроблені сотником С. Цапом з оригіналу, який зберігається в архіві Б. Монкевича. На початку документа — примітка С. Цапа: «ВІДПИС З ЛИСТА СТАРшини 2-го Запорізького полку Окремої Запорізької Дивізії, VI Харківського Армійського Корпусу, потім осаула/ адютанта Штабу Лівобережного протибольшевицького фронту і Штабу 1-го Запорізького Корпусу, комкора і Командарма Генерала Михайла Омеляновича-Павленка СОТНИКА ІВАНА БАРИЛА з приводу кн[иги] Ом[еляновича] Павленка «Зимовий Похід». З дня 12 серпня 1934 р.

Цей лист зберігається в архіві сотника 4 Запорізького ім. Гет[ьманаJ Б. Хмельницького полку Запорізького корпусу Бориса МОНКЕВИЧА.

Сотник І. Барило жив на еміграції в Лодзі. По другій світовій війні доля його не відома».

вернуться

80

Тут і далі примітки, виділені курсивом, належать С. Цапу.