Одержав від підполковника Марущенка-Богдановича відомості з польських джерел, що тоді на ст[анції] Миропіль захоплено 8000 єнцув-українців (полонених) 45-м полком Стшельцуф Кресових 13-ї польської дивізії піхоти і наказ ко[манди]ра цеї дивізії за бравурну атаку капітана Ресецькего, і це в той час, коли у Варшаві була вже підписана навіть деклярація УНР з 2.ХІІ.1919.
Частина Штабу Запорізької групи — переважно хворих на тиф і раненних був теж взятий до полону і обезброений. А ВИ ПАНЕ ГЕНЕРАЛЕ З КОНВОЄМ, і час[т]иною КОМЕНДАНТСЬКОЇ СОТНІ і адютантами відбиваючись відійшли яром до Печенівки, де на ст[анції] стояли Мазепинці — 2-й Запорізький полк, які після бою з поляками дня 6.XII. 1919. разом з рештками частин 6, 7 і 8. Запорізьких дивізій рушили в Зимовий похід. Що ж торкається наказу г[оловного] отамана Петлюри, про якесь призначення Вас ним офіціяльно командармом Армії, ТО ТАКОГО В ТОЙ ЧАС НЕ БУЛО, тільки пізніше, аж на початку 1920 р., він був підписаний і доручений Вас для формальностей. ЦЕ ОСТАННЄ ДУЖЕ ВАЖНЕ! Не так давно, був у мене ген[ерал] Олександер Загродський, який рівнож твердив, що такого наказу не було, а гол[овний] отаман С. Петлюра просто кинув Армію без жадних деректив і втік до Польщі.
Оскільки ж командуючий Українською Армією, про це в своїх споминах не написав, то це він зробив тільки фактично із за добра нашої справи. Це дуже важний матеріал для будучих наших істориків.
2) В листопаді 1920 р. після відпочинку нашої Армії, було їй наказано перейти ранком 11/ХІ. в наступ по всій лінії фронту. Дня 8.XI. ген[енерал] О. Удовиченко на відтинку фронту правої групи перейшов на бік большевиків к[оманди]р командантської сотні 9-ї бригади (комбриг полк[овник] Лисогор 549), 3-ї Залізної дивізії, забираючи з собою чоту кіннотників.
10/ХІ. комдив 3-ї дивізії О. Удовиченко, без відома Штабу Укр[аїнської] Армії, скликав командирів частин до Могиліва н/ Дністром — штаб був у Могиліві. 3-й кінний полк (полк[овник] М. Фролов) був витягнутий в одну лінію на участку від Шаргороду до Яруги. Пригадую, що Ви пару разів підкреслювали Удовиченкові, аби оперативний Штаб див[візії] був у (…) [81], а кін. 3-й полк зосередити в Озерянах. Пізніше, по відомостях старшин штабу 3-ї Залізної дивізії, ген[ерал] Удовиченко чомусь звернувся понад Вашу голову до г[оловного] отамана Петлюри, брат котрого поручник Петлюра іменований, чи підвищений до ранги полковника, командував «етапним курінем» 3-ї Зал[ізної] дивізії, з проханням, аби позволив стати його штабові в Могилеві і Петлюра дав на це дозвіл, без жадного порозуміння з командармом Армії себто з Вами. Через таке положення, Штаб Армії, ніяк не міг наладнати звязку з 3-ю дивізією ген[ерала]
О. Удовиченка. Коли большевицькі частини повели наступ на праву групу, то всі командири його частин були в Могилеві на нараді. (Де панове розважалися улаштувавши навіть виставу доповненою ріжними додатками, грали на сцені артисти і аматори, а між ними і старшина комендантської сотні хор[унжий] Микола Литваківський, обовязком якого було охороняти перш за все штаб 3-ї дивізії, а тим більше в такий небезпечний час. Коротко розважали г[оловного] отамана(…) [82]
І коли большевицькі сильні московські частини повели наступ на праву Групу, то всі командири частин дивізії були у Могилеві на «нараді» і розважалися. ПЕРШІ фатальні відомости про повну поразку 3-ї Зал[ізної] дивізії і інших частин правого крила ШТАБ УКРАЇНСЬКОЇ АРМІЇ ОДЕРЖАВ ПО ТЕЛЕФОНУ І ТЕЛЕГРАФУ АЖ З НОВОЇ УШИЦІ 10. XI. 1920. аж о годині 22-й від старшини для доручень. Про те, що г[оловний] отаман Петлюра виїхав до ген[енерала] Удовиченка, то Штаб Укр[аїнської] Армії, нічого те не знав, але чомусь про те знав ген[енерал] О. Удовиченко. І так, майже без боїв, найсильніша своїм складом 3-тя дивізія в першому ж бою завдяки цьому розсипалася…
Цікаві спостереження, не лише мої, але й багатьох старшин Армії — куди б Петлюра не поїхав до війська на фронт, то там завжди неуспіх і катастрофа. Не мав щастя? (Я цілковито це підтверджую також з власних обсервацій 1920 року. Підполковник Марущенко-Богданович).