2. Залишити в столиці весь державно-адміністративний апарат, лише цілковито явний шкідливий елемент усунути.
3. Вжити всіх заходів до [залучення] відповідальних перед законом людей до державної праці, якими поступово заміняти виконавців старого апарату ненадійних.
ПІСЛЯ ЗАЙНЯТТЯ ПОЛТАВИ, ЛУБЕН, КОЛИ ДЕЯКІ ЗАПОРІЗЬКІ ЧАСТИНИ, КЛИНОМ ВРІЗУВАЛИСЯ на підступи до Київа, то Директорія суворо наказала не вступати їм до Київа спіраючись на свої республіканські повстанчі купи і розреклямований «Осадний Корпус» фендриха Євгена Коновальця, який став [в]еличати себе самозванно полковником, чи то отаманом.
Тоді полковник Болбочан і Штаб Запорозького] Корпусу ЗАПРОТЕСТУВАВ і подав до відома Директорії і Петлюрі наступне:
1) Маю великий сумнів, аби в Київі відбувалася нормальна державна праця, без регулярного, нашого Українського Війська, якого в Київі немає, а може й не буде. На селянські дивізії отамана Д. Терпила/Зеленого, та інші повстанчі бувші купи покладатись не можна. Січові Стрільці Коновальця стосунків і умов нашого життя не знають і БОЄЗДАТНІСТЬ ЇХНЯ ЯК І МОРАЛЬНА ЯКІСТЬ Є СУМНІВНА. А в той час я певний, що вони будуть мати фатальний вплив на перебіг ситуації.
2) На відповідальні посади військові чомусь призначається молодих і навіть викинутих з Армії старшин, в той же час, сильні військові сили фахові, які щиро бажають служити Україні, сидять у страху тероризовані, або без діла усунуті. Треба їх притягнути до праці, а для контролі можна призначити фахових довірених людей.
3) НА ВІДОПОВІДАЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ ПОСАДИ В ЧАСТИНАХ ЧОМУСЬ ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ МОЛОДших старшин галичан. Цей елемент в крайньому можна вжити до адміністративної праці, БО У ВІЙСЬКУ ВОНИ ЗАСЛАБІ, І БУДУТЬ ШКІДЛИВІ, ТИМ ПАЧЕ, що наш козак, є до них вороже устосований за їхнє політиканство. Весь цей час бої з московськими червоними регулярними частинами і повстанчими ріжними загонами провадили майже виключно тільки Запорізькі регулярні формації. Правда недовго, на Чернігівщині ще невеликий відділ б[увшої] Окремої Козацької дивізії.
ПІСЛЯ ВПЕРТИХ БОЇВ НА ХАРКІВЩИНІ І ВОРОНІЖЧИНІ, ПО ВЕЛИКИХ ВТРАТАХ ЗАПОРІЗЬКИЙ КОРПУС ВІДХОДИВ ВЖЕ 6 СІЧНЯ 1919 р. до Полтави. Директорія і Петлюра весь час обіцяли прислати допомогу, але її так і не бачили, а наколи і прибували якісь купки, то зараз же переходили до большевиків, але в бій не вступали і не бажали. Вони, на 2-й день, коли довідувалися, що мають відійти на фронт, то всі розбігалися.
З ЛОХВИЦІ прибула до Запорізьців «допомога» піший «полк» піхоти під командою якогось незнаного нам підполковника Михайла Крата 550. Коли в Штабі Запорозького] Корпусу запитали його, чи полк є надійний, боїздатний, чи можна йому довіряти? Крат відповів, що «ТАК». І коли цьому надійному був виданий наказ і диспозиції виїхати на фронт проти большевиків і їхніх регулярних і ірегулярних частин, то вже на
2-й день вранці КРАТ КАТЕГОРИЧНО ЗАЯВИВ, що «ПОЛК ВІДМОВИВСЯ ЇХАТИ НА БОЛЬШЕВИЦЬКИЙ ФРОНТ». Тоді полковник Болбочан і генштабу полковник Гайденрайх видали наказ полкові виїхати на «Денікінський фронт», якого фактично тоді ще не було, а в тому напрямку посувалися бувші повстанчі директориянські отамани, які пустили вже червону барву. То цей «полк» разом з Кратом з великою бідою доїхало до Константинограду менша половина полку. Решта розбіглася зі зброєю. Ті, що доїхали — далі їхати не захотіли… Тоді штаб фронту і корпусу, видав наказ кінсотні сот[ника] Дяченка і комендантській сотні вирушити до Константинограду і обеззброїти рештки цього допоміжного директоріянського полку. Після невеликої стрілянини і спротиву «полк» був обезброєний. Які не втікли були розділені по пятках до частин корпусу. Та згідно звітів за яких 2 тижні і ці «пятки» ухитрилися здезертувати. (Цей полк був зформований з повстанців під час протигетьманського повстання в Ромнах тощо М. Кратом. Нараховував до 1000 озброєних песиголовців. Мав 12 станкових кулеметів і імпровізований «бронепотяг[»] з одною полевою гарматкою. Це[й] «панцерник» був під командою хорунжого Івана Деревянки, який фактично найбільше допоміг у розброєнню, виманивши з загону кулеметчиків. Цей хорунжий Деревянка не дивлячись на майже дівоче личко — був цілковито вже в ті часи лисий як кавун. Лишився він потім у запорізькому гірському гарм[атному] див[ізіоні] і доля його занесла разом з Запорізцями аж до польських таборів за дротами. Де він тепер — живий, чи на правді Божій не відомо. (Примітка переписувача Запорожця С[тепана]Ц[апа]).