Не пройшло і тижня після перевороту, як на Лівобережжю появилася маса ріжних «культурно-освітніх інформаторів» і то все зі ставки гол[овного] отамана Петлюри. Ці люди удавалися безпосередньо до полків, з ріжними інформаціями, але виявилося, що ці особи, мали за завдання підривати авторитет полковника Болбочана і самого Запорізького Корпусу і провокувати його. Натурально, що таких інформаторів Запорізьці приймали як «належиться». Не знаю, чи багато з них дібралося з поворотом до Київа. Прищепилися вони тільки у гайдамаків. Розвідка сконстатувала сталий звязок цими людьми з Петлюрою і Волохом; навіть на ст[анції] Полтава був заарештований один старшина Гайдамацького полку з провокативним доносом Волоха до Петлюри. Там же на станції Полтава був знова інший випадок. Приїхав від гол[овного] отамана зі спеціальним дорученням дідок, прізвища його вже зараз не пригадую, але був родом з Білої Церкви. Його знають всі наші отаманчики. Зявився він до коменданта станції Полтава-Харківська і почав на власну руку видавати ріжні «поглиблюючі революцію» розпорядження. Комендант хотів [його] заарештувати, але виявилося, що він мав необмежену владу від Петлюри. Але, коли його таки заарештували, то він заявив: «що я сам можу заарештувати вас всіх і самого Болбочана»… Не пригадую вже прізвища вартового старшини, який про це доложив по телефону до Штабу, але, після мого докладу начальникові Штабу, наказано комендантській сотні таки його заарештувати. Після арешту цього «дідка» було відправлено до Лубен.
В цьому періоді Болбочан мав пару разів розмову про генерала Натієва: Після вступу Директорії до Київа, Натієв зявився в Київ і зголосився. Але С. Петлюра начебто заявив йому: «наразі для нього нічого не має»(…) [84]. І він був заарештований. Про це довідався полковник Болбочан і просив, аби ген[ерал] НАТІЄВ був звільнений і призначений в його розпорядження. Петлюра хитався і прирік це зробити. Проходили дні за днями в ті чорні часи, а ген[ерала] НАТІЄВА НЕ БУЛО ВИДНО В ШТАБІ. Запорізьким Корпусом тоді командував генштабу полковник Сильванський. Болбочан знова звернувся до Директорії і Петлюри з докладом, що полк[овник] Сильванський буде добрим командиром 2-ї Запорізької] дивізії, а на корпус просив вислати знова ген[ерала] Натієва. Тоді Петлюра заявив, що «в справі ген[ерала] Натієва, ми робимо перевідування, бо він, будучи на службі у Гетьмана, під час протигетьманського повстання відогравала «недобру ролю». Ми маємо відомости, які дуже його обтяжують. Справа перейде до Надзвичайної Слідчої Комісії Директорії У.Н.Р.»
Тоді полк[овник] Болбочан заявив Петлюрі: «з ким маєте будувати, властиво затримати державність, коли всіх віддаєте до Надзвичайної Слідчої Вашої Комісії, я за нього ручаюся, що він нічого ніколи не робив на шкоду України, я за нього ручаюся і прошу надіслати мені його в моє розпорядження. Що ж до ваших «документів», які його провокують, то це підступ ворогів наших, або непорозуміння».
Додаю, що за яких 1 1/2 місяці перед повстанням проти Гетьмана, Гетьман пропонував Натієву бути командуючим всима військами України. Натієв тоді поставив точки: Цю посаду він погоджується прийняти тільки тоді, коли до кадрів усіх частин в столиці будуть додані Запорізькі старшини яких є досить. В Київі, щоб став залогою 2-й Запорізький полк. Решта формуючих частин в столиці має бути вислана до провінції, де мають приспішити своє формування. Гетьман начебто на ці умови не погодився, і тому Натієв посади не прийняв. Коли бої з большевиками [йшли] біля Полтави, до Болбочана приїхав ген[ерал] Натієв, якому Болбочан дав можливість проїхати на Кубань, а пізніше до Грузії, де він і загинув у бою з большевиками. (Тут сотник Барило помилився. Натієв після свого повороту з Грузіі на Україну яких 2 місяці перед вибухом протигетьманського повстання був в Штабі Окремої Запорізької дивізії, який [був] перенесений 3 Білокуракино до м. Старобільська над Айдаром з 1.ІХ.1918 р. а 2-й Запорізький полк в той час стояв на пограничній смузі на Новгород-Сіверщині, штаб полку у м. Воронку. З Старобільська ген[ерал] Натієв виїхав в розпорядження Генерального Штабу. Чи приймав він запропоновану йому Гетьманом нову посаду не відомо. Одначе відомо, що під час протигетьманського повстання Директорії, ген[ерал] Натієв перебував між державними частинами військ 9-ї дивізії Чернігівського Армійського Корпусу, що ОПЕРУВАЛА НА ЛІНІЇ ЧЕРНІГІВ-НІЖИН проти повстанців. Після абдикації Гетьмана України і його наказу по військах держави «припинити пролиття братньої крови і братовбивчу війну» — 18.XII.1918 р. ген[ерал] Натієв виїхав автомобілем 9-ї дивізії Чернігівського Арм[ійського] Корпусу, якою командував замордований повстанцями 19.ХІІ.1918 р. генеральний хорунжий ДАЦЕНКО, що був піднятий в Дарниці на багнети і кинутий на пероні, до Київа на переговори з чинниками повстанчої Директорії. В Київі Натієв був заарештований і посаджений — з оповідання, між полоненими вояками державних військ у Педагогічному Музеї, який був підмінований в часі Різдвяних свят і полоненні в більшості там загинули, а між ними начеб-то і ген[ерал] Натієв, як доходили поголоски під час боїв Запорізьців в районі Полтави і Кременчуга напередодні арешту Болбочана, Гайденрайха, Сильванського та ін. в Штабі Корпусу і Лівобереж[ного] фронту. Про вибух бомби в Педагог[ічному] Музеї, де сиділи полонені, ходило весь час багато оповідань оскаржуючи чинників «Осадного Корпусу СС» зокрема панів Ю. Чайковського, Кульчицького, Коновальця та ін., які довший час відписували, що «бомбу підклали вороги-добровольці, щоб визволити полоненних…» Пресі, яка виходила в Київі, було суворо заборонено про це писати. Пройшли літа, і під час мого перебування на еміграції в Чехії, мої добрі знайомі-приятелі, б[увші] старшини Грузинської армії, які перебували на еміграції теж в Чехії як інж[енер] арх[ітектор] Д. Далідзе і кн[язь] Олександр Ніжерадзе (по чутках застрілився пізніше у Відні в 1928 р.) оповідали і твердили, що ген[ерала] Натієва у Грузії не було в той час, не відомий він також був і у військах Добрармії, ні у Врангеля в Криму. В Грузії в той час ходили чутки, що ген[ерал] Натієв служить в Українській Армії (Примітка переписувача-запорожця С[тепана] Ц[апа]).