Але цей мій історичний матеріал, властиво документ має багато доказів, хто в той час силкувався і стояв на чолі. Сьогодня, з невідомих причин роблять чомусь з С. Петлюри творця нашого війська, а фактично, він весь час лише його руйнував. Хочу тут коротко пояснити про історію Корпусу Січових Стрільців Коновальця. Після розформовання загону Січових Стрільців як охорони Центральної Ради, з проголошенням Гетьманщини 29.4.1918 р. Коновалець і Ко залишилися в Київі і підпільно забавлялися «політикою». Деякі старшини і стрільці розлізлися по всій Україні і не знали, що їм робити. До дому, до Галичини їхати не хотіли, а може й боялися, що при найкращому можуть попасти на західний фронт як вояки австро-угорської армії, біда! А тут спокушали добрі часи отаманії за Центральної Ради, і може ще колись тут можемо відіграти ролю, та ще й заробити. Треба жити. Багато з них пішло влітку у відоме большевицьке повстання на Таращанщині і Звенигородщині, що очолювалася б[увшим] членом Центральної] Ради Шинкарем і большевицьким підпільним ревкомом. Порядніші під фальшивими документами, повлаштовувалися на працю як біженці з Холмщини, Волині тощо. Почали вони потроху пробиратися і до Запорізьців. Всі запорізькі частини, за винятком 2-го Запорізького полку, яким командував тоді Болбочан, не тільки, що не мали жадного бажання і законного права їх приймати, але просто їх ненавиділи за їхнє політиканство в минулому і деморалізацію. Урядово справа з бувшими полоненними вояками австрійської] армії теж ще не була вияснена. За тихим дозволом ген[ерала] Натієва полк[овник] Болбочан почав цих «сердяг» брати під свою опіку. На початку зформував з них сотню, а згодом і курінь 5-й поза штатом.
Весь той час він ганяв на Чернігівщині день і ніч їх на теоретичне і практичне навчання і то по нашому! Ці всі навчання, муштри, вправи, ці ославлені пізніше невідомо для чого січовики кляли й проклинали. Навчання, му[ш]тра, вправи, завдання, далися їм взнаки до смерти, але полк[овник] Болбочан таки зробив з них вояків. Підготовляв кадри. Після закінчення вишколу й перевишколу, в одному з наступніх боїв на пограниччю з регулярними московськими частинами большевики облили їх кровю. Тоді Болбочан призначив їх курінним Сотника Р. Сушка. Там були старшинами хор[унжі] Чайківський, Загаевич 554, МЕЛЬНИК Федір, Стефанів, Борис, Андрух 555 та ін.
Після позитивного полагодження справи цих б[увших] полоненних австро-угорської армії між урядами Української Держави і Австро-угорським Гетьман дав дозвіл формувати Загін Січових Стрільців у Білій Церкві. І всі ці люди з 5[-го] заштатного куріня 2-го Запорізького полку здавши зброю в Штабі полку у м. Воронку 8-го жовтня 1918 р. були відіслані транспортом до Білої Церкви на формування Загону С[ічових] Стрільців згідно наказу по Військовій Офіції Української Держави ч. 440. А за півтора місяці пізніше ці Січові стрільці командували вже в Корпусі С.С. «дивізіями, бригадами, полками».
7) Хочу тут додати, коли ми з 2-м Запорізьким полком приїхали з Чернігівського фронту на пограниччю до Харкова в ніч з 14 на 15.XI. 1918 р. з ранку був парад і огляд полку командуючим VII-м Харківським Армійським Корпусом Генерального Штабу Генеральним Значковим Олександром Лігнау. Перед тим за Гетьманщини він здається був віце міністром військових] справ. 2-й полк мусів йти в повному боевому шику з Балашовського двірця на Миколаївську площу. Це біля 7–8 верст. Боєвий склад полку на той час був: 1600 багнетів, повного складу кінна сотня, з 12 легкими кулеметами, сотня 24 станкових кулеметів — к[оманди]р сот[ник] Кущ 556, 2 гарматні батареї. Командирів курінів не перераховую. Всі були одноманітно вбрані — згідно приписів уніформи Армії Української Держави. Коли ми йшли по місту, то нам кидали квіти і робили цілу дорогу овації.
Огляд робив ген[ерал] Лігнау, який дякував нас на бої на Чернігівському пограничному фронті як полковникові Болбочанові і всім Запорізцям. По огляді й параду, він звернувся з чулою промовою до полку, в якій підкреслив ролю Запорізців сказавши «тут, перед ним стоїть не тільки регулярне військо Українське воскреслої Держави, але нащадки старих лицарів Запорізьців, і стверджую з чистим сумлінням фахівця, що добра також була гвардія російська (в російській] службі він командував гвардійськими частинами), але я не можу її порівняти з тими бійцями Запорізьцями, що стоять зараз перед мною. Хай живе Гетьман і Україна, та її вірне Новітнє Запорізьке Військо! Слава ВАМ І ВАШОМУ БОЙОВОМУ КОМАНДИРОВІ!»