(Тут побр[атим] сот[ник] Барило не віддав все більш-менш точно. На перегляді полку був присутнім і Штаб Окремої Запорізької Дивізії, що на той час був у м. Старобільську над Айдаром. Окр[ема] Запор[.ізька] Дивіз[ія] була на правах корпусу, але тоді входила в склад VІІ-го Харківського Армійського Корпусу. 17.ХІ.1918 р. БОЛБОЧАН пізно вечором повернувся з штабу Харківського] Арм[ійського] Корпусу. З Чернігівщини згідно наказу 2-й полк вирушив поступово по курінях XI.1918 р. наладувавши перший транспорт 13.XI. Вечером 17.XI. вибухло повстання робітників залізничників на Балашовському двірці, але воно було за 2 години ліквідоване. Того ж дня появилися в околицях Харкова повстанчі ватаги, кружляли вістки про бунт С[ічових] Стрільців у Білій Церкві. Вночі 18.XI. полк[овник] Болбочан викликав командирів куренів і полк вирушив на обсадження державних установ. «Конфінування» Комкора ген[ерала] Лігнау доручено сотникові Дяченкові Петрові, якому ген[ерал] Лігнау заявив: «Я присягав Гетьманові і Державі Українській, присяги не порушую, можете робити зі мною те що вам було наказано». Харківські представники «Національного Союзу» чи вірніше інтернаціонального — оголосило владу Директорії У.Н. Республіки. Представник Союза інженер Сергій Прокопович ТИМОШЕНКО соц[іал] дем[ократ] зайняв місце Харківського Губерніяльного Старости Володимира Доморадського — як губерніаяльний комісар Харківщини. Сергій Тимошенко соц[іал] дем[ократ] і масон інженер будівельник, пізніше відомий ляхоман і посол до пол[ьського] Варшавського Сейму і сенатор, який хвалився в Польському Сеймі в 1935 році, що «ВІН ЩЕ В 1905 році під час 1-ї російської революції БОРОВСЯ В КИЇВІ ЗА НЕЗАЛЕЖНУ ПОЛЬСЬКУ ДЕРЖАВУ.» Див[ись] Львівський часопис «Батьківщина» 4.24/83. з 28. червня 1936 р. Оце такі були представники того «Національного Союза». В досвідку 18.ХІ.1918 р. на передмістю Харкова появилися досить значні повстанчі ватаги анархо-комуніста Чередняка, що входили в склад т. зв. 1-й повстанческой Украинской дивизии якою керував анархо-комуніст Нестор Махно. Почався танок смерти Української Держави. Запорізький полк вступив з загонами Чередняка в бій. Примітка переписувача запорожця С[тепана] Ц[апа].
8) Тепер торкнуся щодо розгону Запорізцями «Селянських» зїздів у Харкові і Полтаві, за що нападають наші «державні» мужі руїнники на полковника Болбочана. На Слобожанщині починаючи з пограниччя провадилися тяжкі бої з Московськими регулярними частинами та повстанцями ріжних відтинків. ПІСЛЯ ЖОРСТОКИХ БОЇВ ПІД БІЛГОРОДОМ, КОЗАЧОЮ ЛОПАНЮ І КУПЯНСЬКОМ де Дорошенківці, Кармелюківці, Богданівці, Мазепенці понесли досить значні до 40 % втрати у своїх рядах, наші частини почали під тиском ворога відходити в напрямку ХАРКОВА, по можливості везучи з собою не лише раненних, але навіть і деяких забитих непохованих в стужу, морози і безперестанні бої з Московськими регулярними частинами. Московські робітники в Харкові, а було їх там вельми багато почали підносити голову. Багато тоді було їх заарештовано нами і німцями(…). В таку бурхливу добу ЕСЕРІВСЬКА «Селянська партія» без ніякого порозуміння з командуванням фронту і Запорозького] Корпусу скликала цей «селянський» ЗЇЗД. Аби обійтись без конфліктів командарм полк[овник] Болбочан, через директоріянського губкомі-сара С. Тимошенка — дав до зрозуміння, аби зїзд був скликаний легально і то пізніше з огляду на ситуацію, одначе формально за дозволом ніхто не звернувся… Тоді Болбочан наказав не перешкоджати з'їздові, мати сталу обсервацію і дивитися в «обоє», що саме виклюнеться з того есерівського гнізда. В той же час було наказано розвідці фронту і Запорозького] Корпусу взяти під обсервацію підготовчу діяльність аранжерів і працю самого того з'їзду. Ще до зїзду було стверджено, що він має характер чисто московський і більшовицький, чи пак комуністичний. Про це ж саме доносив Болбочанові і штаб Німецького Корпусу який ще залишився в Харкові. Так воно й вийшло за пару днів. В перший же день зїзду вони вивісили большевицький червоний прапор з серпом і молотком. Було наказано комендантській сотні розігнати цей зїзд, що і було виконано. Але деякі аранжери повтікати через несуцільний фронт до московських] большевиків, другі до Полтави, послуговуючись всякими Директоріянськими і Національно] Союзовими вказівками. ЗА ТИЖДЕНЬ ХАРКІВ (6.1.1919) вже був зайнятий регулярними і ірегулярними большевицькими московськими частинами.
ДРУГИЙ ТАКИЙ ЗЇЗД, два тижні пізніше скликано було також ДО ПОЛТАВИ. Тут, хочу додати, що коли Запорізьці займали Полтаву, то тут після невеликого бою з боку станції Полтава-Київська зі своїми бандами увійшов сумної памяти повстанчий отаман б[увший] штабе капітан і член Центральної] Ради Шинкар. Цього добродія-капітана і юриста ми добре знали ще з 1917 року і початку 1918 р. по Київу. Він ще тоді з нашою отаманією з Центральної] Ради руйнував військо. Ці його повстанчі банди обсадили деякі інституції Полтави і почали грабувати магазини з військовим майном. Болбочан наказав Шинкареві зявитися в Штаб Корпусу і фронту. Але Шинкар не зголошувався. Тоді було передано Шинкареві наказ, аби він негайно вивіз свої банди з Полтави. В додатку до того, представник Штабу Німецьких військ, які не дивлячись на революцію у себе ще були в Полтаві панами ситуації, хоч і тримали самі нейтралітет, з ультиматумом про негайне очищення Полтави від банд Шинкаря. Шинкар вийти не хотів. Тоді Запорізьці вигнали загони Шинкаря, а сотникові Дяченкові [наказали] заарештувати і виконати вирок над Шинкарем і його підручними за грабунки, вбивства і не виконання наказів війська, та за його Київські, Таращанські та Звенигородські гріхи. Але сот[ник] Дяченко наказу не виконав, ніби через те, що Шинкар йому втік. Правда, це діялося в темну ніч… І в цей же саме час, наші партії призначили в Полтаві, як перед тим в Харкові, свій «селянський» зїзд.