12-го січня 1919 р. у звязку з ситуацією на фронтах прибув з двома уповноваженими Директорії У.Н.Р. в Штаб Запорізького Корпусу і фронту знова підполковник Василь Тютюнник. Після довгих розмов про становище на фронті з Болбочаном, Гайденрайхом і Лешком, і Тютюнник чомусь знова накинувся на присутніх, що й далі Запорізькі частини не мають під тризубами на головних накриттях червоних стрічок, ходять в наплечниках з відзнаками ранг старшин і підстаршин як за гетьманщини. Спів отамана В. Тютюнника й на цей раз носив чисто ліво-есерівський большевицький характер і його «патер-ностер» — чисто большецький зміст. Він пару разів сказав, що всі закони і роспорядження Гетьманського уряду скасовані розпорядженням Директорії… Всі слухали мовчки, аж нарешті командуючий Лівобережним фронтом заявив панові новоспеченому отаманові Василеві Тютюнникові, аби він зняв сам і то зараз зі своєї шапки червону бинду — як емблему комунізму і поневолення вже значної частини УКРАЇНИ большевицькими ордами, що стало сунуть з півночі в Україну. Що досить вже є деморалізаторів війська і народу і без нього і його нових політичних зверхників, що довершують свою юдину роботу у вірному Україні війську з якого залишилося вже дуже мало. Найкраще буде, наколи він і його допровід до 24 годин виїдуть з Полтави назад до своїх вчителів разом з мандатом Петлюри»…
(При цьому полк[овник] Болбочан з сарказмом запропонував їм своє авто яких при штабі було подостатку. Того ж таки дня В. Тютюнник зі своїми цивілістами виїхав приблизно о 5-й годині вечора з Полтави. Прим[ітка] переписувача — Запорожця С[тепана]Ц[апа]).
Полковника Петра Болбочана оскаржував г[оловний] отаман Петлюра, що начебто він зі своїм штабом мав злучитися з Добрармією. Це неправда! Інша річ, що наші частини мали стик на фронті з Донськими козачими частинами, де на Дону на той час не перебувала московська Добрармія — вона була на Кавказі. Відношення з козаками було добре. Та в районі здається БАХМУТУ ці добрі стосунки почав псувати значковий гайдамаків пізн[іше] отаман Волох роблячи самочинні на них напади. Про це довідався Штаб і полк[овник] Болбочан суворо заборонив під карою суду Волохові це робити. На запитання Петлюри, «яке відношення до нас Добрармії?» — Болбочан відповів, що «наразі жадних акцій з московськими добровольчими частинами не маємо, маємо лише стик з частинами Всевеликого Війська Донського, що з ними стосунки наразі добрі, вони нас не чіпають і що отаман Волох провокативно, стало має з ними перестрілку».
(Тоді на Дону не було жадних московських частин Добрармії. Вона була на Кавказі як видно з наказів Донської і Добрармії: «Тяжолоє положеніє Дона усугублялось єщо тем, что его западная граніца оказалась откритой: нємецкіє войска покідалі Украйну. Она не могла даже подавіть разгул анархієтіческіх банд на своей теріторі'і, прєдвестніц большевизма. Положеніє стало крайнє крітіческім… На Дон нужно било перебрасивать часті освободівшіхся от борьби на Кавказе сіл. В конце декабря 1918. создайотся общій фронт Донцов і Добрармії потребовавшій общего командованія. Переведено саглашеніє между отаманом ген[ералом] Красновим і ген[ералом] Денікіним і подчінєнниє войска войска получілі наіменованіє Вооруженних сил Юга Росіі (В.С.Ю.Р.) Донци отходят. На Украінє с бегством Гетьмана і уходом немцев, развіваєтся анархія, результатом которой большевізм… судьба Украйни не может не отозваться на положенії Крима… Добрармія начінаєт развівать действія на шіроком фронте: союзнікі оказивают существенную помощь: ТЕПЕРЬ, КОГДА ГЕТЬМАН ПОКІНУЛ УКРАЙНУ, БИТЬ ЄЙ В ЛОНЄ ЄДІНОЙ І НЄДЄЛІМОЙ России. 9-10-11 января 1919 побатальонно Марковци уєзжалі на север. Генерал Тимановский з большой групой уехал в Одесу для формірованія там частей Добрармії. В Армавіре, Кавказкой, Тихорецкой наші ешелони встрєчалісь крікамі «ура»… «Марковци в боях і походах за Россію в освободительной войне 1917–1920 годов.» Кн. Вторая 19191920. Париж, ст. 5–6. Примітка переписувача Запорожця С[те пан а] Ц[апа]).