9) Після протигетьманського повстання Командуваню Запорозького] Корпусу довелося мати стосунки з цивільною адміністрацією Директорії, яка урядувала, поки сиділа за плечима війська, що кривавилося в тяжких боях на фронті. Губерніяльним комендантом Харківщини був чомусь ген[ерал] Нельговський. Залогову службу в Харкові несли поки що Новоповсталий Слобідський Кіш під командою інж[енера] поручника КОБЗИ. Кіш цей складався з б[увших] Гетьманських полків Харківського та Охтирського… [85]
(Архів С. Цапа (СГД) Спр. З.)
Додатки
Петро Болбочан під час служби в російській армії
Печатка Товариства запорожців ім. Болбочана.
TOB «ТЕМПОРА»
Київ
01030, Київ, вул. Богдана Хмельницького, 32, оф. 4 Тел./факс: (044) 234-46-40, e-maiclass="underline" tempora@ukr.net www. tempora. сот. ua
Свідоцтво про внесення до державного реєстру: ДК, № 2406 від 13.01.2006
В. Сідак, Т. Осташко, Т. Вронсъка
«Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника»
Наукове видання
Редактор — Ю. Олійник Коректор — І. Давид ко Комп’ютерна верстка та макет — Ю. Жарков
Підписано до друку 27.07.09. Формат 70x100 Vi6 Умови. — друк. арк. 33,95. Обл. — вид. арк. 19,98. Папір офсетний. Гарнітура Шкільна.
Друк офсетний. Наклад 2000.
Зам. № 627
Надруковано:
Видавництво ПП «Медобори 2006»
32343, Хмельницька обл., Кам’янець-Подільський р-н., с. Довжок, пров. Радянський, 6-а.
Тел./факс: (03849) 2-20-79 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3025 від
«Розстріл Отамана Болбочана се не “дрібний епізод”, як доводиться від декого чути. Не дрібний тому, що при нашім страшнім убожестві на людей, кожна свідома, честна одиниця на вагу золота важиться в нашім національнім бюджеті. Не дрібніш тому, що Болбочан був одним з найвидатніщих представників тих Українців, котрі хоч пристали до національної роботи допіру в часах революції, але пристали щиро і всею душею. Він був одним з тих честних, свого імени достойних офіцерів, котрі, вступивши до української армії і прилучившись до свідомого українства, творили оружну міць і підставу нашої Держави. І цього лицаря, що б’ючись з ворогом пройшов всю Україну і що з неї не втік до самої послідньої хвилини (хоч міг се зробити, як се зробило, ще й гроші позабиравши, сотні инших “народолюбних” отаманів), благаючи цілими місяцями від Уряду тільки одного — суду над собою, який би дав йому змогу доказати свою невинність і вернутись на фронт до своїх улюблених полків — цього, одного з так рідких дійсних українських патріотів, розстріляли…»