— У цьому разі не породила, — сказав полковник, уперше усвідомивши свою самітність. — Усі мої товариші повмирали, чекаючи звістки.
Адвокат не відступав.
— Закон було прийнято досить пізно, — сказав він. — Не всім так щастило, як вам, щоб стати полковником у двадцять років. Крім того, в ньому не було спеціальної статті, тому уряд мусив вносити поправки до бюджету.
Завжди та сама пісня. Щоразу, коли полковник слухав її, у ньому прокидалась глуха образа.
— Це не милостиня, — сказав він. — Ми не ласки просимо. Ми йшли на смерть, щоб урятувати республіку.
Адвокат розвів руками.
— Все це так, полковнику, — сказав він, — Невдячність людська не має меж.
І ця пісня була знайома полковнику. Вперше він почув її після угоди про Неєрландію, коли уряд пообіцяв оплатити переїзд і відшкодувати збитки двомстам офіцерам революції. Ставши табором навколо гігантської сейби1 в Неєрландії, один революційний батальйон, який складався переважно з підлітків, що повтікали зі школи, чекав цілих три місяці. Потім хто як міг за власні кошти добувся додому і там чекав далі. Минуло майже шістдесят років, а полковник усе чекав.
Збуджений спогадами, полковник наважився на рішучий крок. Він зіперся правою рукою на стегно — саму кістку, об-плутану волокнами нервів — і промурмотів:
— Отже, я вирішив. Адвокат не зрозумів.
— Тобто?
— Візьму іншого адвоката.
До кабінету ввійшла качка з кількома жовтими каченятами. Адвокат підвівся, щоб вигнати їх.
— Як хочете, полковнику, — відповів він, замахуючись на птахів. — Як хочете, так і буде. Якби я був чудотворець, то не жив би в цьому хліві. — Тоді заклав двері, що вели на внутрішній двір, дерев'яними ґратами й знову сів на стілець.
— Мій син працював усе життя, — сказав полковник. — Моя хата віддана в заставу. Закон про пенсії став довічною пенсією для адвокатів.
— Для мене ні, — заперечив адвокат, — все до останнього сентаво я витратив на справу.
Полковника пригнітила думка, що він несправедливий.
— Саме це я й хотів сказати, — поправився він і витер чоло рукавом. — Від цієї спеки іржавіють гайки в голові.
За хвилину адвокат перевернув догори дном весь кабінет, шукаючи повноваження. Сонце вже досягло середини вбогої хатини, збитої з неструганих дощок. Обшукавши всі кутки, адвокат став рачки, застогнав і витяг згорток паперів з-під піаноли.
— Ось воно.
І подав полковникові аркуш паперу з печатками.
— Я мушу написати моїм агентам, щоб анулювали копії, — додав він.
Полковник здмухнув з паперу порох і сховав аркуш у кишеню сорочки.
— Порвіть його самі, — сказав адвокат.
— Ні, — відповів полковник. — Це на спогад про двадцять років, — і став чекати, що адвокат шукатиме далі. Але той і гадки не мав. Він підійшов до гамака, втер піт і задивився на полковника крізь сонячні промені, в яких танцювали порошинки.
— Мені потрібні всі документи, — сказав полковник.
— Які це?
— Розписка. Адвокат розвів руками.
— Це неможливо, полковнику. Полковник стривожився.
Бувши скарбником революційних сил в окрузі Макондо, він подолав за шість днів тяжкий шлях, везучи фонди громадянської війни в двох валізах, нав'ючених на мула, і прибився до табору в Неєрландії, волочачи за собою ледь живого мула, за півгодини до підписання угоди. Полковник Авреліано Буендіа — головний інтендант революційних сил на Атлантичному узбережжі — оформив розписку про отримання і заніс валізи до реєстрів капітуляції.
— Це неоціненний документ, — сказав полковник. — Там розписка, написана власноручно полковником Ауреліано Буендіа.
— Згоден, — відказав адвокат. — Але ці папери перейшли через тисячі й тисячі рук, через тисячі й тисячі канцелярій, поки осіли бозна в якому відділі міністерства оборони.
— Документи такої вартості не можуть пройти повз увагу будь-якого урядовця, — сказав полковник.
— Але за останні п'ятнадцять років урядовці багато разів змінювались, — уточнив адвокат. — Згадайте, що змінилося сім президентів. І що кожен президент змінив свій кабінет принаймні десять разів, і що кожен міністр змінив своїх службовців принаймні сто разів.
— Але ніхто не міг забрати документів до себе додому, — сказав полковник. — Кожен новий урядовець мусив знайти їх на своєму місці. Адвокатові вже не ставало терпцю.