І ось у цю страшенну спеку, коли на небі нема ні хмаринки, з рудих гір, що нависли ліворуч над рівниною, раптом скочується бурхливий каламутний потік. З гуркотом і гулом мчить він вниз, до Араксу, вливається в річку і, скаламутивши її прозорі води, зникає. Ніби його й не було!..
Що ж це за потік? Де він народився і звідки біжить?
Цілі століття сушили люди голови над цією загадкою, і загадка ця, певно, так і лишилася б нерозгаданою, коли б одного чудового осіннього дня група юннатів не вийшла з Айгедзора на колгоспну ферму, щоб відвідати своїх підшефних телят, і не потрапила б випадково в Барсову ущелину.
Школярі вийшли звідти через півтора місяці, схудлі, почорнілі від сонця й вітру, обідрані, але фізично й духовно загартовані.
Грізні стихії гірської зими кинули на них морози, хурделиці, примусили голодувати, переживати злигодні, загрожували смертю… Але четверо хлопців і одна дівчина не загинули і навіть не занепали духом. Навпаки, з такої тяжкої боротьби вони вийшли переможцями.
Минулися ті важкі дні, морози, хуртовини, голод…
Знову весна в Араратській долині, знову піднялись і скаламутились води Араксу.
Вниз від Барсової ущелини, на неораних ділянках Араратської долини, де росли тільки колючки та полин, тепер, гуркочучи й димлячи, наступають на цілину сталеві коні. Вони зорюють незаймані землі, залишаючи позад себе рядки жовтого грунту.
Садівник Аршак виймає з кошика чубуки здичавілої виноградної лози і, даючи їх школярам, наказує:
— Ну, діти, дорогі мої, садіть так, щоб усі виросли!
І школярі з радісною надією садять у невеликі рівчачки принесені з Барсової ущелини чубуки винограду.
Головою колгоспу вже не Арут. Тепер інші люди керують колективним господарством Айгедзора, і під їх керівництвом народжується цей виноградник, єдиний в Араратській долині, який не доведеться на зиму накривати землею. Здійснюється давня мрія Артема Сароянца, відроджується його виноградник, але тепер уже для багатьох людей.
З Єревана приїхала, звернула ліворуч і помчала по сухому руслу колись таємничого потоку машина. З неї вийшли люди в брезентовому одязі. Один з них, розгорнувши газету, запитав:
— Хто тут є з «полонених Барсової ущелини»? Хай підійде до нас і покаже, де був дикий виноградник.
Це були працівники Академії наук, що приїхали по чубуки для дослідної станції.
Приїхали з Єревана і геологи. Вони уважно оглянули печеру і розгадали таємницю потоку.
Висадивши в повітря скелі, геологи знайшли підземний басейн з темними й холодними водами. Гирло цього водоймища замикав рухливий камінь. Коли басейн наповнювався водою, то під її тиском камінь зсовувався, і потік виривався назовні. Вода витікала, тиск спадав, і камінь знову ставав на своє місце, затуляв вихід.
Ось яким простим виявилось походження цього таємничого потоку. Колгосп упорядкував підземний басейн. З осені й до кінця весни збирається в ньому вода. Коли молоді насадження починають просити вологи, мисливець Арам іде Диявольською стежкою в Барсову ущелину і, підперши рушницею стіну печери, піднімає шлюз.
Не раз Арам зустрічав там самітнього барана, що здивовано спостерігав спокійну течію води. Це син Чорнухи. Мати його давно вже на фермі, а він живе диким, і ні приманки Асо, ні хитрощі Арама не впливають на нього. Народжений серед вільної природи, пізнавши волю, він не бажає розставатися з своїми любимими скелями…
Сьогодні п’ятниця. Через діва дні Шушик прийде на ферму, а Асо ще не всі уроки підготував. Та нічого! Жодного разу не довелось йому червоніти перед своєю маленькою вчителькою.
З теплим почуттям виймає Асо з-за пояса свою сопілку й грає.
— Ло, ло, ло…
Потім, вгамувавши кіз, що так розпустувалися, він знімає з голови ковпак, обгорнутий шовковим шарфом, і, приклавши руку до вуха, починає співати курдські мелодійні пісні:
Шушик милується рядами молодих паростків виноградної лози, а вітрець доносить до неї з далеких гір звуки ніжної курдської мелодії. Захищаючись долонею смаглявої руки від сліпучого сонця, дівчина намагається розгледіти між скелями знайому постать пастуха. І, звертаючись до товариша, що працює поряд з нею. вона теплим голосом говорить:
— Ашот, послухай — це співає Асо… Наш Асо…
