І невеличка хатина на озерному березі стала для нього домом — першим справжнім рідним домом після загибелі батьків.
Хоч їхня хатина стояла за десяток кроків від піщаного берега, але ліс її оточував мало не з усіх боків. Навіть найшаленіші зимові хуги не годні були до неї пробитися, а брусовані стіни, добре зашпаровані мохом і глиною, надійно захищали від найлютіших морозів. Вигідно примостившись між деревами, хатина дивилася двома маленькими віконцями на озеро — простору сліпучо-блакитну водяну гладінь улітку й велику білу рівнину узимку.
Всередині хатина була поділена на дві кімнати. В більшій вони жили. Попід стінами в ній стояли два саморобні тапчани, а посередині — пузата квебекська грубка, що в зимові дні розжарювалася до ясно-червоного кольору. Поряд з грубкою, майже на всю довжину кімнати, простягався збитий з грубих дощок стіл, з обох кінців якого височіли великі саморобні крісла, оббиті шкурами чорних ведмедів. На полицях уздовж брусованих стін розмістилися рушниці, велика колекція індіянських з дерева вирізьблених статуеток, а також зачитані книжки Енгусової бібліотеки. На підлозі, настеленій обаполами, лежало з півдесятка м'яких оленячих шкур, вичинених індіянським способом, — вони правили за килими.
Другу кімнату — маленьку кухню — відділяла від першої збита з колод перегородка, і за тією перегородкою Енгус готував прості, але ситні страви, що їх полюбляють мешканці півночі.
Хоч від цивілізованого світу їхню хатину відокремлювали чотириста миль, а від найближчої оселі білої людини — двісті, Джеймі не почував себе тут самотнім. Миль за двадцять од них стояли табором індіяни лісового племені крі. Між цими гарними, дужими людьми й Енгусом Макнейром давно виникла міцна дружба, і Джеймі незабаром також заприязнився з ними. Альфонс Мівасін, ватажок племені крі, був надійним супутником Енгуса в незліченних мисливських походах, отже не дивно, що Альфонсів син Авасін став побратимом Джеймі.
Зовні Авасін був повна протилежність Джеймі — худий, як тріска, довге чорне волосся мало не до плечей і чорні очі, в яких спалахували веселі вогники, коли хлопець усміхався — а усміхався він дуже часто. Авасін провчився три роки в школі для індіянських дітей у далекому Пелікан-Нерроузі і говорив та читав по-англійському не гірше, либонь, за міського хлопця. Але решту життя свого він провів у самому серці північних лісів і назавжди зріднився з дикою і суворою природою.
Джеймі й Авасін відразу ж потоваришували, і юний індіянин узяв на себе роль учителя. Джеймі виявився здібним учнем — незабаром він уже вмів орудувати веслом і правити собачим запрягом. До того ж він став влучним стрільцем і навчався ловити звіра капканами, так що невдовзі заробив собі на власну рушницю двадцять другого калібру. А головне, завдяки своїм учителям Авасіну й Енгусу Макнейру Джеймі перейнявся могутнім почуттям любові до життя, особливо притаманним тим, хто живе в лісах далекої півночі.
Так, минулий рік був повний подій та пригод, і Джеймі заново переживав їх у своїй уяві, зв'язуючи сирицею купу ондатрових шкурок. Нараз він звів очі: з-поза берегового закруту випливло легке кедрове каное.
На носі човна сидів, вітально вимахуючи веслом, Авасін. А на кормі флегматично посмоктував свою стару люльку Альфонс, спроквола занурюючи весло з крижану озерну воду.
Альфонс і Авасін були часті гості в хатині Макнейра, але цього ранку їх привела сюди особлива причина. Альфонс давно підозрівав, що найближчий скупник хутра, факторія якого стояла за двісті миль на південь звідси, обдурює мисливців крі. Він поділився своїми сумнівами з Енгусом, і той запропонував ватажкові вирушити вдвох у довгу подорож до Те-Паса, де хутра скуповували за твердими цінами. Порадившись з мисливцями свого племені, Альфонс вирішив пристати на Енгусову дружню пропозицію.
Рішення ватажка вносило зміни в попередні Енгусові плани. Він збирався був узяти з собою на південь Джеймі, але навіть його велике вантажне каное не могло б умістити всієї здобичі індіян, а також двох чоловіків і хлопця. Отже, було домовлено, що до повернення чоловіків, тобто протягом шести-восьми тижнів, Джеймі житиме з Альфонсовою родиною в таборі крі на березі поблизького озера Танаут.
— Шкода, що я не можу взяти тебе з собою. Ти вже, будь ласка, не журись, — сказав Енгус.
Джеймі рішуче захитав головою.
— А я й не збираюся! Ми з Авасіном тут нудьгувати не будемо.
Енгус у душі зрадів, що Джеймі воліє залишитися в лісі й не виявляє туги за принадами цивілізації.