Година минала за годиною. Все далі заглиблювався корабель. Міхєєв і Вадим уважно стежили за показаннями приладів. Заводські випробування дослідної машини, попри найширше застосування кібернетики, все ж не створюють такого всебічного навантаження на механізми, яке виникає під час руху в землі.
Вадим увімкнув внутрішній зв'язок.
— Миколо Миколайовичу, Валентине Макаровичу, як себе почуваєте? — запитав він.
— Чудово, Вадиме Сергійовичу, — відповів Дектярьов. — Але з вашого дозволу я б не від того, щоб задрімати.
— Влаштовуйтесь як удома. Плануйте час на свій розсуд. Спочиньте й ви, Валентине Макаровичу.
— Я тут, щоб працювати, а не спати, — долинув з репродуктора пронизливий, дратівливий Біронтів голос.
Вадим підморгнув водієві. На Міхєєвих губах застигла усмішка.
— Ми пробудемо під землею близько трьох діб, — нагадав Вадим, але відповіді не дочекався.
Дектярьов позіхнув, устав і почав підійматися металевою драбинкою.
Біронт похмуро глянув йому вслід. Він усе чекав, що от-от обламаються щаблі під важким тілом геолога.
Валентин Макарович лишився біля приладу. Він оце вперше брав участь у підземній подорожі. Досі друзі знали його як домосіда й кабінетного вченого. Не те, щоб Валентин Макарович був тим «чистим теоретиком», якому немає діла до того, чи мають його теорії яке-небудь значення для практичної діяльності людей, чи не мають. Він підтримував широкі зв'язки з дослідними інститутами, з проектувальниками термоядерних електростанцій, із заводами. Та зв'язки ці здійснювалися головним чином шляхом письмових порад або розмов по відеофону.
Валентин Макарович волів перебувати в товаристві свого єдиного безмовного помічника — електронної лічильно-обчислювальної установки, яка водночас правила йому і за письмовий стіл. Апарат чітко й безпомилково виконував найскладніші розрахунки, не висловлюючи до того ж ніяких сумнівів чи невчасних зауважень.
Валентин Макарович жив у світі математичних співвідношень. Він багато нового вніс до загальної теорії відносності й до квантової механіки. Але особливу популярність принесла йому так звана теорія «переохолодження речовини».
Відомо, що коли яку-небудь речовину піддати стисненню, то в міру збільшення тиску температура цієї речовини підвищуватиметься.
— Тільки до певних меж, — заперечував Біронт. — Подальше зростання тиску викличе зворотний процес: спад температури. Чому? Дуже просто. З одного боку, тиск примушує атоми рухатися швидше, і ми кажемо, що тіло стає гарячіше. Та, з іншого боку, тиск зблизить атоми, їм буде тісніше. І настане момент, коли молекули, атоми, електрони, нейтрони зупиняться. А що значить нерухомість часточок? Холоднеча. Неймовірно низька, ще невідома науці температура.
— Дозвольте, дозвольте! — обурювалися противники теорії переохолодження. — А на що ж перетвориться енергія тиску? До цього вона перетворювалася на тепло, а у вас на холод, тобто на ніщо? Зникне?
— Яка нісенітниця! — знизував плечима Валентин Макарович. — Хто каже про зникнення енергії? Просто вона набуде нової, невідомої нам форми.
Та якої саме форми — не могли відповісти ні Біронт, ні його електронний помічник. Вчений тільки висловлював припущення, що відбудеться розпад матерії, несхожий на звичайний термоядерний вибух.
— Де ж у природі може існувати такий розпад? — запитували його.
— В центрі будь-якої зірки, хоч би як вона була розжарена на поверхні. І, можливо, в центрі планет. Зокрема, в центрі Землі.
Перевірити Біронтове припущення поки що не було змоги.
І от якось у його квартиру завітав незвичайний гість — Ремізовський Аркадій Семенович. Про славнозвісного конструктора підземоходів Біронт чув, звичайно, дуже багато, але особисто зустрічався з ним уперше. Біронта здивував прихід Ремізовського, та ще більше вразила мета цього візиту.
— Мені вирушити під землю?! — весело закричав Валентин Макарович. — Та ви що, збожеволіли, голубе? Я ще хочу жити.
— Жити й працювати, — поправив його Аркадій Семенович. — Ви вчений.
— Так, звичайно, вчений. Та я всього лише теоретик.
— Теорія залишається пустим звуком, якщо її неможливо підтвердити фактами, спостереженнями. Де ви збираєтеся робити це?
— Ще не знаю.
— Є єдиний спосіб перевірити вашу теорію переохолодження.
— Який? — нашорошив вуха Біронт.
— Наблизитися до ядра землі.
— Ого! І велику глибину ви мені обіцяєте?
— Сорок кілометрів.