І ось зараз вона чекає його…
Підземохід наближався до центра землі. Машина рухалася все швидше. Ось вона вже мчить із швидкістю електромобіля. Бур не працює — в цьому нема потреби, і автомати вимкнули його. Зате безперервно зростає навантаження на термоядерну установку, що створює захисне поле.
Занепокоєний Микола Миколайович сидить у кріслі водія і стежить за приладами, як до випромінювачів магнітоплазмового поля ринуть вже не мільйони, а сотні мільйонів, мільярди амперів. Таке зростання сили струму може призвести до того, що підземохід вибухне, як кульова блискавка…
Вимкнути поле не можна, хоч зовнішній тиск уже не загрожує корпусу. Небезпека тепер інша. Антиречовина (схоже, що це справді вона) поглинає електрони й протони з захисного поля дуже зажерливо. Безпосереднє зіткнення з оболонкою корпусу призведе до того, що підземохід негайно розчиниться у навколишньому середовищі, зникне безслідно.
Другу добу Дектярьов не залишає крісла. Параліч охопив не лише кінцівки. Він підкрадається до легенів, до серця. При кожному вдиху біль пронизує легені. Серце, що стало важкою відчутною грудочкою, працює з перебоями. Він усе частіше й частіше непритомніє. Паралізований шлунок не приймає ні їжі, ні води.
Вага майже зникла, пересування з кабіни в кабіну ускладнюється. Незначне зусилля піднімає тіло, як вітер підхоплює мильну бульбашку.
Миготять цифри-секунди у віконці хронометра, змінюють один одного хвилинні знаки, нерухомим здається тільки барабан з поділками годин. Гасає риска гравіметра. Електричні вихори в газовому ядрі намагаються понести за собою підземохід, і це турбує Дектярьова більше, ніж небезпека бути розчиненим в антиречовині або вибухнути, як кульова блискавка… Ще трохи — і відмовлять гіроскопічні водії, втратять орієнтування, а разом з ними втратить орієнтування і корабель.
Та поки що ПВ-313 наближається до центра землі, і вчений зберігає сили для вирішального моменту. Ще кілька годин, і корабель опиниться в зоні повної невагомості.
Треба витримати ці години.
Витримати будь-що!
Микола Миколайович з величезним зусиллям розімкнув обважнілі повіки і довго намагався щось розгледіти крізь темно-червоний туман. Зір слабшав. Лише після відчайдушного напруження вдалося йому розвіяти каламутну полуду. Вона не зникла повністю, а лише розімкнулася в центрі, відкривши клаптик простору.
Вчений зрозумів: з кораблем не все гаразд. Кабіна похитувалася, на пульті тривожно гули зумери. Двигун не працював. Підземохід рухався в газовому середовищі за інерцією, не зустрічаючи опору. Можливо, машина взагалі була нерухома або описувала в просторі безладні траєкторії.
В поле зору не потрапляли прилади. Дарма Микола Миколайович крутив головою, перед очима весь час було сріблясто-блакитне найлоповстяне покриття. Пульт зник.
Нарешті його сліпнучі очі, блукаючи по стінах, нагледіли люк, що вів у горішню кабіну. Тоді Дектярьов зрозумів, що бачить стелю. Коли він раптово знепритомнів, його викинуло з крісла, і невагоме безпорадне тіло повисло тепер, як кажуть, між небом і землею.
Сумніву бути не могло: ПВ-313 досягнув центра землі. Зникла сила тяжіння, і це порушило роботу автоматики. Гіроскопічний водій втратив орієнтування — він давав найбезладніші й суперечливі накази рульовим механізмам. Тільки втручання людини, здатної керувати підземоходом, може вивести машину з зони невагомості.
А там, як тільки з'явиться вага, запрацює гіроводій. Потім бур, відчувши тверду речовину, подасть сигнал автоматам, і підземохід упевнено рушить вгору, назустріч сонцю.
Та руки Дектярьова було вже паралізовано.
Випромінювання ніяк не могло доконати геолога.
Серце, підкоряючись палкому бажанню, все ще билося в грудях. І легені ще ловили повітря короткими гарячими порціями. Головне ж — йому підкорявся розум. А якщо очі бачать і голова працює, Дектярьов боротиметься за врятування підземохода.
Якби діяли руки!
Він почав рухати головою і плечима, за опору йому правило повітря, а яка це опора?
Синтезатори відновлюють повітря, і воно безперервно циркулює в кабінах. Повітря надходить через люки і відсмоктується через раковини на торцях рами. Якщо набратися терпіння, його, мабуть, наблизить до пульта.
Дектярьову пощастило повернутися. Тоді він побачив пульт унизу праворуч. Чорна зіниця екрана байдуже стежила за боротьбою вченого. Сяяло сузір'я зелених лампочок — апаратура могла служити людині, вона чекала наказу. Лише риска гравіметра стрибала на шкалі.