Польовий командир

Сергій Батурин Польовий командир Роман-візія

Тою, що найсолов'їніша з мов, як не збрехати?..

Ігор Римарук

Таким, як ми, не місце серед нас!

Юрій Завгородній

Частина перша Мовне питання, або Що сказав би Тургенєв

Розділ 1. Порушник кордону (основні події, Україна, 20…р)

На модернізованому після пам’ятних подій українському кордоні було відносно спокійно.

Та й то: тепер вам — геть не так, як колись: і контрольно-слідова смуга, й електронні засоби, ще деякі штуки, про котрі раніше годі було навіть і мріяти. До послуг хвацьких прикордонників вівчарки молоді та вгодовані, джипи, коні, мотоцикли. Уокі-токі, сканери з джіпіреесами, якісь новітні технічні прибамбаси… І все новеньке — муха не сиділа. Та й самі охоронці державного рубежу — не ті зашмаркані вчорашні школярі: м’язисті молодики зі сторожкими очима. Профі. У таких не те що миша — тарган не проскочить. І рідкісний птах перелетить… Працюй натхненно, рідна Ненько, — кордон на замку!

…Черговий по N-ській заставі старший прапорщик Петренко безмежно нудьгував. Пильні наряди розведені на пости і маршрути. Мерехтять зеленими вогниками пульти, мовчазно підтверджуючи недоторканність священних рубежів — усюди премудрі овоцефали з секретного київського НДІ понаштрикували різних датчиків: ємнісних, інфрачервоних, руху, ще якихось — і вони надійно перекрили сектори, дублюючи один одного. Порядок повний — чого ще Петренкові?

Він задумливо длубався в носі і байдуже спостерігав, як велика оса повзала склом ідеально прозорої шибки. «Дурна, — мляво й розслаблено подумав черговий. — Залетіла в кватирку, а назад дороги ніяк не знайде. Прибити абощо…» Він апатично глянув на вчорашню газету «Патріот», на комаху та й вирішив — ліньки, хай живе.

Незрозумілі ворушня та гамір, що виникли за вікном, не сподобалися прапорщикові. Він, машинально поправляючи наплічну кобуру з надсучасним пістолетом «Форт-мурена»[1], вийшов на ґанок караулки. Досвід старого служаки підказував: що раніше й гучніше зарепетуєш, то менше ймовірності залишитись у винних.

— Що тут за рейвах та шарварок? — заволав зично, не розібравши ще ситуації. Двоє бійців — П’єцух і Логвиненко — тримали під дулами автоматів брудного неголеного чолов’ягу середнього віку — чорнявого, з темним вузьким лицем.

— У чому річ? — по-начальницьки баритонно прогудів Петренко.

— Прашу палітічєскава убєжища! — випередив усіх вузьколиций.

— Помовчіть поки, затриманий! — перейшов на грубий підбасок старший прапорщик. — Ну? — глянув на бійців.

«Нукатимеш, як запряжеш», — смикнув кутиком рота Логвиненко й доповів:

— Порушника впіймали!

Черговий по заставі погойдався з п’ят на носки — половиці ґанку приємно рипнули — та кивнув головою в бік Дружньої Держави:

— Туди йшов?

— Звідти! — заперечив боєць.

— Це неможливо! — згадав незворушні вогники пультів Петренко.

— Ми самі бачили й взяли його за триста метрів від смуги! — почав заводитись запальний єфрейтор Логвиненко. Прапорщик перевів погляд на шерегового П’єцуха й запитально звів брови.

— Так точно, — продовжував тримати брудного на мушці впевнений у собі П’єцух.

Петренко зійшов нарешті з ґанку й наблизився до трійці:

— Ви справді перетнули державний кордон України?

— Пєрєтнул, — погодився чорнявий порушник.

— З якою метою? — втупився в нього непідкупний прапорщик.

— Прашу палітічєскава убєжища! — заявив удруге чолов’яга.

— З якого дива Україна має надавати вам політичний притулок? — щиро здивувався черговий по заставі.

— Патамушто я укрáінєц! — з болем вигукнув вузьколиций.

Цього Петренко винести не міг:

— Хто — українець? Ти? Українці по-українському балакають! — жорстко констатував він. — Тепер усім расєйським хахлам кортить знову стати українцями.

— Ви што, дєйствітєльно нє узнайотє мєня? — поліз до внутрішньої кишені брудний. Прикордонники навели автомати йому просто в пупок. — Я — Мікола Шульженко, — простягнув той Петренкові документи, — командующій войскамі Зєлєноклінской Украінской республікі.

Важкі жорна думок закрутилися в стриженій прапорщиковій голові: «Самопроголошена Зеленоклинська Українська республіка» — пригадалися йому минулорічні випуски ТСН. Він глянув у військовий квиток офіцера запасу радянського ще зразка: «Ніколай Шульженко, старший лейтенант», у паспорт — те саме: «Шульженко Ніколай Пєтровіч»; подумав, а тоді спитав:

1

Такої модифікації українських пістолетів «Форт», наскільки мені відомо, не існує. Якщо нашим зброярам подобається ця назва — хай беруть безкоштовно, я не заперечую (Автор)