— Друга частина Марлезонського балету, — сказав президент. — Намагаються розіграти Косівський сценарій: спочатку інспірується масовий безлад, заходи з наведення порядку й подолання опору оголошуються геноцидом, потім вводиться «миротворчий контингент» з військ зацікавлених країн, а згодом від суверенної держави відокремлюються кілька регіонів, проголошують незалежність, котру одразу приймають як юридичний факт країни-сателіти головних «миротворців».
— Ми не визнали незалежність Косова, — не зовсім доречно нагадав генерал.
Президент гмикнув: без нас півсвіту визнало, лишень тільки найсильніші натякнули — черга на визнання вишикувалася, і вирішив:
— Від сьогодні відпустки та вихідні в армії, прикордонній варті та внутрішніх військах скасовуються. Оголошується стан підвищеної бойової готовності. Запроваджуються заходи з підсилення охорони державного кордону та військових частин і об'єктів оборонного значення. Генерале, готуйте наказ по військах.
Начштабу кинув руку до козирка, рявкнув «єсть» і кулею вилетів з кабінету.
— Запросіть до мене послів країн, що взяли на себе обов'язки гарантів нашої безпеки у зв'язку з без'ядерним статусом. Після них — голову ради нацбезпеки та оборони з усіма профільними міністрами, — наказав голова держави комусь з іншого боку урядової телефонної лінії.
«Ось і нагода заявити про повернення ядерної зброї і поставити питання руба про військовий блок», — подумав голова держави, сам дивуючись своїй рішучості. Він ще раз роздивився космічні фотографії й обвів червоним маркером потоки військової техніки та розташування військ на території сусідів. Сумнівів не було: накопичувався потужний загрозливий кулак — повзли сотні критих «Уралів», розірваними намистами звивалися по другорядних дорогах підрозділи бронетранспортерів, довгомордих, як крокодили, БРДМ-1 та схожих на труни на колесах БРДМ-2, тяглися колони розроблених ще в СРСР танків Т-80 та Т-90. У президента теж були такі бойові машини, були й кращі — танки «Оплот» власного виробництва, але ж кількість войовничого металу потойбіч кордону, масштаби стягування живої сили дуже непокоїли його.
Того ж дня з території Дружньої Держави через неделімітований кордон на територію шахтарського краю пройшла велика група добре озброєних людей в камуфляжних формах. Вони зайняли найближче селище, розгромили селищну раду, зірвали з неї жовто-лазуровий біколор і спалили на центральній площі. Тамтешнє населення спочатку поставилося до прибульців спокійно: більшість місцевих газет та телеканалів уже років із двадцять п'ять розповідали йому, що з того боку кордону в нього друзів значно більше, ніж у власному уряді.
Та й таке: і говорять там так само, не люблять офіційний Київ ще більше, а дати обіцяють — все! А слів на підтримку «русскоязычного населения» сказали стільки, що якби кожне перевести, як в тому анекдоті, на крупу, вийшло б десять вагонів манки. Почути неміряно красивих слів про себе — кому ж не приємно? А те, що варто тобі приїхати до тих «друзів», і ти (хоч би з якої «ісконної, кондової, посконної, домотканої й гармоніко-балалаєшної» Рязанщини чи Смоленщини колись прибули з волі московських властителів «на відновлення шахт Донбасу» твої бабуся з дідусем, хоч якою б мовою ти там говорив) уже через сам факт свого народження в Неньці станеш для них «хохлом», і ніхто тебе там з короваєм не чекає, і жодних прав надавати не збирається, — так хто тобі про те по телевізору скаже? Ти потрібний не там — тут, аби звідти «захищати» тебе й впливати через тебе на уряд твоєї ж держави. А якщо ти думаєш, що, можливо, хтось колись прийде зі зброєю й тоді все тобі дадуть, то, даруй, брате, але ти — ідіот. Бо ще ніхто й ніколи не приїздив на танках з автоматами — давати, завжди — лише брати, і віднімуть у тебе першого, бо ти найближчий, і перший запал грабіжників припаде саме на тебе.
Камуфляжне воїнство так і зробило: потягло з магазинів спиртне, добряче накачалося ним і пішло містечком — грабувати все, що в око впаде. Де грабіж, там і насильство… Піднята по тривозі аеромобільна бригада впала на них розпеченим торнадо і полонених чомусь не брала… За дві години все було закінчено: десантники стягували мерців та викладали рядами на центральній площі. Документів у жодного не виявилося. Проаналізувавши дії Збройних Сил Неньки в цій ситуації, сусідня держава відхрестилася від побитих вояків: це, мовляв, пройшло незаконне бандформування з Північного Кавказу, і мета цієї провокації була — посварити братні народи.