— Ну, от і добре, — вдав, ніби повірив, Олександр Іванович. — То й поїдемо. Я ж теж депутат…
Микола знав, що лісопромисловець Барченко мав у Лучегорську квартиру і був у ній прописаний, але що він там депутат селищної ради, почув уперше.
Їхати вирішили не потягом, а Олександровим «паджеро».
— Я все одно туди машиною, а вдвох веселіше, — переконав Шульженка спонсор.
Коли Олександр Іванович приїхав по Миколу, в кабіні його джипу на задньому сидінні якогось дива розвалилися Лученко та Рибалко.
— Сідай, — запросив депутата на місце поруч із собою кермуючий спонсор. — Я тут хлопців прихопив, — посміхнувся він. — Про всяк випадок і для кворуму.
Кворум хлопці мали забезпечувати, скоріш за все, тим, що лежало в них на колінах: американськими «свинобоями» — мисливськими карабінами 450 «Marlin». Це правильно, вирішив Микола, справи ж серйозні закручуються. Он у Владіку вже стрілянина була.
Попри переможні реляції влади про виконання плану реконструкції на 2009–2015 роки, автомобільна траса М-60 «Уссурі» Хабаровськ — Владивосток німецьким автобаном так і не стала. Переважно вона була у прийнятному стані, траплялися прекрасні ділянки, але зустрічалися й такі відрізки, що пан Олександр скидав швидкість до встидних для себе безпечних шістдесяти кеме на годину. Живописна ця дорога тягнеться вздовж кордону з Великою Східною Країною, котра, через географічні закони, лежить таки на захід від цього битого (чи не возами й волами давніх зеленоклинців?) шляху. Там, за Уссурі, з чужого боку кордону, упродовж майже всієї дороги — болотисті низини, нема на що глянути… Зате тут — така краса! Сопки, тайга, річечки якісь, озерця. Ну, й болітця. Не без того, але ж — не на сотні кілометрів, до самої Сунгарі, як там, у них. Микола із захватом та азартом роздивлявся ландшафти, що пропливали за вікнами. Давно вже він нікуди не їздив, а любив же дорогу, була вона йому, як старому бабієві — пізнє кохання, аквалангістові — балон з останніми літрами повітря, пілотові — висота. Без неї він не відчував вітру в грудях, крові в жилах, наснаги й радості життя — так, присутнім був на цьому світі. Шульженко аж пошкодував, коли п'ятигодинна поїздка закінчилася і вони в'їхали до Уссурійська.
У міському будинку офіцерів була така бісова туча народу — ніде й голки встромити. До столу реєстрації тягся довгий, із вигинами, хвіст. Микола не здивувався, коли Лученко та Рибалко стали в чергу разом із ними. Більшість людей в черзі та в фойє намагалися говорити українською — приблизно так, як Микола згодом у Києві, але виходило в них, як мокре горить.
В залі Микола наштовхнувся на літнього сивовусого полковника; той, придивившись, із усмішкою пішов прямо на депутата:
— Шульженку, це ти? Скільки води спливло! Як ся маєш, як справи?
Було щось до щему знайоме у цьому старому воякові, але збивало з пантелику, що він розмовляв — рідною мовою. Щирою. Такою, як колись співав на концерті всесвітньовідомий український хор.
Так-так, «співав»: у цьому слові, відчув Микола, є якась зачіпка.
— Що, не пізнаєш? — хлопнув його по плечі офіцер.
І тут підсвідомість виштовхнула напівзабуті слова:
Ну, все правильно, Гриць же був родом із самої Неньки! Значить, відслужив своє та залишився на Далекому Сході?
— Здравія желаю, товаріщ командір дівізіона! — по-військовому видав Микола.
…Прийнята одноголосно Українською Радою Далекого Сходу «Декларація про незалежність Зеленоклинської Української республіки» президентові самопроголошеної ДР товаришеві Лі Чжуан Фану стала кісткою в горлі: він не міг пожовтіти від люті, бо був жовтим від народження, тому просто засичав гадюкою:
— Ніяких утворень на теренах ДР не визнавати! Усіх, хто був в Уссурійську, терміново позбавити депутатських мандатів і негайно заарештувати! У першу чергу — їхнього так званого президента Бориса Хрещатицького!
Президія Верховної Ради ДР оформила цей наказ своїм рішенням за п'ятнадцять хвилин.
Перша спроба арешту відбулася в Переяславці, де товариш Ван Вонг на прізвисько Ванька-Китаєць намагався за допомогою жовтих одностроїв затримати свого колишнього співробітника по лісопилці, екс-депутата парламенту (тоді ще не поіменованого Великим народним зібранням) ДР, заколотника Миколу Шульженка за злочини проти суверенітету та територіальної цілісності молодої далекосхідної держави.
Розділ 17. Хочу бути потрібним
(основні події)