Із своїм начальником штабу Вонг вибудував маршрут через Бихан, Хасо, Пихцу, Передгірне, Мухен, через Шаповалівку, Марусино й Єкатеринославку[30] — на Переяславку. Найбільше Ваньку-китайця хвилював довгий перегін Передгірний — Мухен, а звідти він і сам міг проїхати із заплющеними очима, бо ж скільки разів, працюючи уповноваженим, мотався туди-сюди своїм «Патріотом»! Там він пам’ятав не те що кожну напівзакинуту ґрунтівку — кожну вибоїну й калюжу на них, і міг проїхати аж так, що жоден собака не побачить.
Але й Коля Шульженко, що виріс у тайзі в тих же місцях, як власну долоню знав кожну стежечку й кожну звірину стежку в хащах від Мухену до Переяславки…
Будь-яка майстерність, а тим паче військова, складається з вишколу, ретельності й таланту, помножених на досвід. Щодо таланту невідомо, а от решти, крім старанності, Ваньці явно бракувало: він не те що не знав основ військової справи, він навіть у війську ані на батьківщині, ані в новій країні, ніколи не служив. Дилетантові завжди вбачається, що робить він усе не гірше за професіонала. Ван Вонгу здавалося, що все враховано й передбачено, він вирішив, що ударна група готова, так про те й доповів, отримав наказ і рушив.
В голову колони він поставив БАТ — розчищати дорогу, за ним — розвідувальний броньовик, у котрому вирішив їхати сам, слідом — тягачі, далі — вся решта. Розрахований кілометраж дозволяв Вонгові сподіватися, що за стандартної швидкості в сорок кеме на годину до цілі колона дістанеться за день. Ага, дурний думкою багатіє…
Колона сунула тайгою. Спереду криголамом пер шляхопрокладач, пробиваючи метрову білу цілину й відгортаючи двостороннім ножем сніг на обидва боки. Але виявилося, що, працюючи, він сорок жодним чином не набирає — ледь-ледь половину. А солдат, навіть у кожусі й валянках, на сорока п'яти градусах морозу висидіти в кузові вантажівки кілька годин не може: мало того, що йому треба ходити до вітру, так він просто ще й замерзає. Тоді Ванька вигадав щогодини міняти місцями тих, що сидять в БТР-ах, з тими, хто промерзає у вантажівках. Тут стало очевидним, що така рокіровка забирає чимало часу, а місця в бронетранспортерах і тягачах усім з кузовів не вистачає. На папері планувалося гладко, а на місцевості весь час: спуск — підйом; а як же інакше — передгір'я Сіхоте-Аліню… Скоро нащадок Суня Цзи[31] Ванька Вонг зрозумів, що до Переяславки йому сьогодні не дістатися, добре, якщо це вигорить хоч би завтра. І він прийняв стратегічне рішення: дійти хоча б до Передгірного, а там стати на ночівлю. Добре хоч, що вистачило здорового глузду взяти триденний запас їжі. Найбільше турбувало його, що жодним чином не можна було доповісти про утруднення командуванню: був введений режим радіомовчання — вийти в ефір він міг тільки з Переяславки, і це ставало сигналом для загального наступу.
Дістатися до проміжної мети східному воїнству таки вдалося, розквартируватися теж. Ніч пройшла спокійно, вщух вітер, а без нього і мороз не здавався таким злим. Із першими променями сонця колона рушила, і справа пішла веселіше: механіки краще тримали дистанцію, вояки організованіше мінялися місцями, командири вправніше керували — учорашній день дався взнаки, деякі висновки зробити таки вдалося. Та й дорога проглядалася краще: перед останнім снігопадом, не дуже рясним, хтось проїхав їхнім маршрутом на всюдиході й колія була достатньо помітною.
Двигун рівно муркотів, у кабіні було тепло, а туша бронеавтомобіля мірно погойдувалася на пругких ресорах. Тайга пливла обабіч машини — майже поряд. Броньовий щиток лобового скла був піднятий, і Вонг розслаблено спостерігав за дорогою, міркуючи, чи вкладаються вони в скоригований графік. До Мухену лишалося десь півгодини їзди, там треба зробити невелику зупинку: заправити техніку, роздати сухпай і дати людям час на обід. А потім — він чудово уявляв, як проведе далі свою колону.
Раптом БАТ здригнувся, наче вдарився об щось, і миттєво вибухнув, розплескавши довкола себе палаючі уламки. Вонг зрозумів, що хлопок та димовий викид у тайзі біля шляху, на які він навіть не встиг зреагувати, то постріл ручного протитанкового гранатомету. Десь у хвості колони теж вибухнуло — значно потужніше. Вражений здогадкою, Вонг зробив, чого робити було не слід: висунувся з люку в даху машини й озирнувся. Через башту хвоста колони він не побачив, лише густий чорний дим, що десь там позаду піднімався до неба. Він виліз на дах з ногами. Так, сталося найгірше: злетів у повітря бензовоз.
Із засідки за деревами по колоні лупашили не менше як п'ять гранатометів, гуркотіли кулемети, тріскачками торохтіли «калаші». Горів розбитий вщент «командирський» УАЗик — очевидно, нападники вирішили, що в ньому і сидить командир, деякі машини зупинилися, кілька намагалися розвернутися в затісному коридорі, утвореному дорогою у густій тайзі. Один «Урал» налетів на попередній, кілька МТЛБ наосліп стріляли з баштових кулеметів, а навколо вивертали землю з-під метрової товщі снігу вибухи.
30
Якщо з’єднати на карті всі ці далекосхідні населені пункти, вийде дуга, що огинає Хабаровськ зі сходу.