— Знаєте, Галино Сергіївно…
— У неофіційній обстановці можна просто — Галина, — поправила вона.
— Знаєте, Галино, усе доросле життя я служив на кордоні, завжди моїми командирами були чоловіки… Я і не уявляв, як то — жінка-командир. Виявилося, добре: ви знаєте службу і при тому ніколи не демонструєте, як чоловіки, зверхність, показну браваду й не дозволяєте собі, як вони, брутальних слів. Я вітаю вас із новим званням і вважаю, що ви його заслужили.
Вони чокнулися й випили — радше, пригубили: й один, і друга.
— Начальство пішло, можна почуватися трішечки вільніше, — вирішила Галина й скинула форменого кітеля.
Петро і раніше знав, яка вона гарна, але було це знаттям пасивного спостерігача, відчуженою констатацією. Інтелігентна й коректна начальниця ніколи не розглядалася ним як об'єкт чоловічого інтересу. І голос її завжди був рівним, а інтонації — підкреслено офіційними. А тепер та сама жінка сиділа навпроти нього, поправляючи густе каштанове волосся, а її доладні груди виклично стирчали під полотном міліцейської сорочки.
— Ви, Петре, і не п'єте, і не їсте, — підхопилася вона, заходилася підкладати йому на тарілку різні наїдки та вперше наблизилася до нього аж так, що він відчув її запах: легкий, апельсиново-імбирний, з незначним присмаком мускусу, сандала й, здається, ванілі… Галині вочевидь було не просто приємно, а — в кайф догоджати чоловікові, вибираючи ласі шматочки…
— Ну, що ж, давайте вип'ємо, — хлюпнув у склянки американського самогону Петро. — За вас, Галино, за вашу надзвичайну вроду, шарм та елегантність.
Так, як вони пили, не п'ють — здійснюють ритуал, ледь вмочуючи губи у напій. Так, здається мені, роблять консули та посли на офіційних заходах, можливо, ще монархи чи президенти. Як вони їли — не їдять, а вкушають, орудуючи ножем і виделкою з елегантністю мікрохірурга й точністю ювеліра.
— Я хочу танцювати, — заявила раптом Галина, ввімкнула пультом телевізор і наклацала якийсь музичний канал. Якщо таланить, то вже аж так: у ящику Мерайя Кері співала своєї легендарної «My All».
Що має робити в такій ситуації чоловік? Петро встав, вийшов з-за столу й простягнув їй руку.
Лишень тільки він поклав долоню їй на талію — психологічна дистанція зникла. В його обіймах танцювала не начальниця, коректна й витримана розумниця, не новоспечений майор — приваблива, струнка, чудово доглянута й неймовірно бажана жінка. Запах її волосся дурманив йому голову, нагадував щось напівзабуте, ще з юності — далеке й щемне, щось таке, що обов'язково мало статися, було вже, чи пак, починалося, та от чомусь не збулося. Він не знав танцювальних фігур, але відчув, як рухається в танці її гнучке тіло, підсвідомо розумів, які па вона має зараз захотіти виконати, і робив їх в наступну мить, а їй здалося — це він веде її впевнено та вміло. Перса Галини торкалися його грудей — несильно, ледь-ледь, з ніжною невизначеною обіцянкою.
Скільки триває пісня — хвилини зо три?[33] А от, трапляється, однієї-єдиної пісні достатньо, щоб розбудити заціпенілу в холодному анабіозі душу.
— Дякую, Петре, — нагородила його м'якою усмішкою Галина. — А давайте вип'ємо на брудершафт і перейдемо на ти!
У такий спосіб він на «ти» ще ніколи не переходив. У них на заставі офіцери й прапори тикати починали одне одному з першого дня, крім, зрозуміло, начальника, а з жінками таке звернення природно складалося із часом. Бравий офіцер, надія всієї міліції, він не подав виду, що таки трішечки розгубився від швидкості змін в їхніх стосунках: налив по краплі того американського пійла й подав Галині її келиха. Він думав: випили, зціпившись руками у маленький ланцюжок, чмокнулися в щічку, от і весь брудершафт, це ж братерство таки, а не щось інше, та коли відчув її губи на своїх, її язика, що пристрасно й владно просувався до його рота, зрозумів, ошелешений п'янким смаком її поцілунку — заднього ходу в нього немає. Петрові пальці гуляли у її волоссі, пестячи, милуючи, безжально руйнуючи вишукану зачіску. Тепер уже він володарював над їхніми поцілунками, панував, розкошував, правив. Відривався від її губ лише за тим, аби сказати ніжні, пестливі, пристрасні слова — от воно й прийшло, словесне натхнення, трохи із запізненням, але він нізащо би не погодився, що — невчасно. Де беруться слова, котрих ти в побуті ніколи не говориш, із яких застумів послужливо подає їх у такі моменти пам'ять? Він буцімто пив наснагу з її губ — аби повернути негайно Галині те піднесення гарячими й лагідними фразами. Чоловічі руки на жіночому тілі, якщо пристрасть і жага в тому чоловікові поєднані з ніжністю та захватом, можуть виконати найліпшу любовну мелодію. І жінка тоді — вдячний інструмент, який відгукнеться, підсилить, розпалить і вознесе до небес майстерність і силу такого виконавця. Він насолоджувався гармонією її чутливого тіла, і на думку йому не спадало: а чому з Валентиною такого не траплялося ніколи? І ніхто в світі, навіть сама його дружина, ніколи не відповів би на це питання: чому чудовий виконавець та прекрасний інструмент не підійшли одне одному? Для інших були створені?