— Ви бачили таку? Бачили? — кип'ятився Касторський. — Та я тебе зараз при всіх…
Він кинувся по ремінець, але йому на дорозі став вусатий понятий:
— Не дурій. Треба було вчити, як лежала поперек лавки.
Від Касторської теж пішли ні з чим. Турчин був темнішим від осінньої хмари: поспішили з обшуками, поспішили.
Всього на районну торгову базу надійшло дев'ятнадцять вовняних кофт монгольського виробництва. Дев'ять розподілили між сільськими магазинами (п'ятьом — дали по одній, королівківському — аж чотири), інші десять кофт дісталися райунівермагу. Шушпан легко встановив, що завідуюча відділом «Все для жінок» лікувалася в терапевтичному відділенні райлікарні, де Осипова працює санітаркою. Якщо спекулянтка перепродувала кофти з універмагу, то вони до неї потрапили тільки з рук завідуючої.
Опитування дільничний розпочав із молоденької продавщиці. Коли вона, вертаючись із роботи, залишилася сама, наздогнав і пішов поряд.
— Здрастуйте! — привітався якомога привітніше. — Не впізнаєте? Ви минулого місяця допомагали мені вибирати сукню для дружини. Пригадуєте, квітчасту таку, з короткими рукавами. Так ото спасибі вам: дружині вона дуже сподобалася.
Дівчина всміхнулася.
— Тепер я ваш постійний клієнт. А працюю я в міліції. Шушпан моє прізвище. Мені треба про дещо у вас розпивати.
Продавщиця враз насторожилася.
— У кінці минулого місяця ваш відділ отримав монгольські кофти. З чистої вовни, пригадуєте? Так ото мені хотілося б знати, скільки їх продано людям?
Дівчина, здавалося, й дихати перестала.
— Не бійтеся, чого ви? Я ж вас ні в чому лихому не підозрюю.
— Ви краще спитайте у завідуючої чи в директорші.
«А ти не така вже й простенька, недосвідчена, як мені здалося».
— Неодмінно спитаю. Але спочатку хочу почути від вас. Ви того дня торгували, і за ряд, де кофти, відповідаєте. Пригадайте. То дуже важливо.
— Не знаю. З наших купило троє, — і вона назвала всіх трьох.
— А з покупців?
— Мабуть, ніхто. Їх тільки три й викинули.
— Спасибі. І не переживайте. Ви нічого лихого не накоїли. Тільки хочу просити вас: хай все це — між нами. Добре?
Дівчина кивнула головою.
Тепер на черзі — касирша. Була вона середнього віку, товстенька, до побутової кімнати зайшла обережно, як запросив сісти, чемно подякувала, але не сіла — стояла неподалік і все ворушила пальцями правої руки. Дізнавшись, чого від неї хочуть, ожила:
— А лихо його знає, скільки тих кофт продано. Ми так багато всього продаємо. Хіба все втримаєш у голові?
— Голубі монгольські кофти бувають нечасто. Та що ж, коли вже у вас така погана пам'ять, то покличемо молоду продавщицю з галантереї. Вона сьогодні в такій кофті.
— Бий тебе сила божа, пригадала! Тільки не знаю… Чесне слово, не пам'ятаю — скільки.
— Хай. Але хто й скільки купив із працівників універмагу — пам'ятаєте. І не вдавайте з себе забудькувату. Врахуйте: від звільнення з роботи й суду за махінацію пайовими внесками вас врятувало чистосердечне зізнання й обіцянка надалі працювати чесно.
Касирка насупилася.
— Тут мого гріха нема. Моє діло таке: береш товар — плати гроші. Інше мене не цікавить.
— То хто з працівників універмагу й за скільки кофт заплатив? Завідуюча, приміром, за скільки заплатила? Чи брала задарма?
— Чого ж, — не підвела голови касирка. — Заплатила за всі п'ять.
«Всього отримали десять, — хутенько прикидав дільничний, — Три купили продавщиці, п'ять — завідуюча. Ще десь мають бути дві. Та лихо з ними, цими двома. Почую, якої заспіває завідуюча».
Завідуюча кинула з викликом:
— Я що, не мато права собі купити?
— Маєте, чого ж. Але не п'ять. П'ять ви взяли для перепродування, і перепродували їх не самі. Будемо з Оси-повою робити очну ставку, чи, може, обійдемося? Тільки не кажіть, що не знаєте санітарки терапевтичного відділення, того самого, де ви недавно лікувалися.
— Та знаю… — завідуюча вхопила себе за груди. — І що воно тепер буде?
— А це вже не мені вирішувати, — мовив Шушпан, поглядаючи у вікно.
Дрібний дощ ніби найнявся, як припустився звечора, то й досі не втих. У Королівку можна було й не їхати, з кофтами ніби все прояснилося, але треба, щоб до кінця було все ясно. Із Осиповою теж потрібно щось робити. Так що…
Осипова стріла лейтенанта привітно.
— Чогось ви зачастили до мене? Ой, дивіться, бо чоловіка маю ревнивого.
— Значить, любить, — і собі пожартував Шушпан. — А ви цього не цінуєте, знову беретеся за старе.