Возом на гумових колесах проїжджали двічі — від сіл Рубіжне й Залужне. Сліди ті можна було б і не брати до уваги, аби ж не той факт, що за сто п'ятдесят метрів од місця злочину віз зупинявся, і їздовий тупцював на місці, мабуть, когось чекав. Тут же знайшли недопалок цигарки.
Мотоцикла мав Іванченко, дорогу від кордону добренько вкатав. Один із найсвіжіших слідів од мотоцикла метрів триста до місця злочину не доходив, звертав убік. Під кущем горішини була зупинка. Від дороги, як не придивляйся, нічого не побачиш. Можливо, саме мотоцикл і привіз убивцю. Для чого ж він робив кружка?
Вислухавши інспекторів, Кіндратенко зітхнув:
— І у вас нічого втішного…
— Чому ж, — заперечив Турчин. — Там, де стояв мотоцикл, знайдено плями від мастил. А в Комахи весь мотоцикл ними заляпаний.
Слідчий прокуратури бадьоро блиснув чорними очима: таке було на користь його версії. Сказав:
— А якщо врахувати, що в цього Комахи є ще однокінний віз, і він давав рушницю синові покійної, га? Це вже щось!
Підполковник подивився на Комаху. Лісник — низькорослий, круглий, із рудими вусами, що стриміли, мов дріт, — був схожий на жука. Він жваво доводив щось дільничному інспекторові Сидоренку. Лейтенант, здавалося, не дуже дослухався. Нахилився, обережно поворушив траву. Затим нахилився й Комаха, теж став придивлятися.
— Сюди! — махнув рукою дільничний. — Схоже, що тут було вбито Ярчевську.
Кіндратенко з товаришами поспішили до нього. Зім'яті, поламані стебла трави. Ось перебита дробом гілка. Тільки ж ніде й краплиночки крові.
— Кров могло змити дощем, — сказав Сидоренко.
— І все ж сліди крові варто пошукати. Гляньте, які дерева гіллясті, а дощ був не такий уже й великий.
Знову розійшлися. Комаха також шукав і так старався, що на лобі аж піт виступив. Йому й пощастило.
— Ось кров! — загукав із таким запалом, немов знайшов золото.
— Прошу всіх одійти, — знімаючи фотоапарат, розпорядився слідчий.
Після того, як було зафотографовано, вивчено сліди крові, зібралися до гурту.
— Значить, траву біля куща, падаючи, зім'яла не Ярчевська, — сумно мовив Сидоренко.
— Чого ж, — заперечив йому Турчин. — Експерт стверджує, що при пораненні в ноги й живіт Ярчевська могла в гарячці не те що йти, а й бігти.
— Таке може бути, — згодився Кіндратенко. — Але все за те, що вона таки впала біля того куща. Постріли зроблено он звідти, — показав рукою. — Виходить, бігла назустріч смерті?
— А якщо вбивця стояв за отим кущем ліщини? Тоді вона могла не бачити його.
— А звук?
— З ляку не второпала звідки.
— А якщо допустити: баба добре знала вбивцю й кинулася до нього?
— Таке могло статися тільки в тому випадку, якщо вбивця — рідний син.
— А рушниця?
— Знову ж таки — в гарячці не помітила. Та й коли помітила, то в голові не вкладалося, щоб. син підняв руку на матір. Або й порозумітися хотіла. Всяке могло трапитися…
Думки, які висловлювалися, співпадали з версією Скрипки, проте він великого наголосу на цьому не робив:
— Я також дотримуюся цього, — сказав. — Одначе замикатися на одному не будемо. Треба негайно, ще до вечора встановити, хто в найближчих селах їздить однокінними возами і мотоциклами; хто здавав яловичину в їдальні, магазини; хто справляв весілля і де брав для цього м'ясо. Мусимо ще раз якомога пильніше обстежити сліди, які зосталися на дорозі. Роботи, як бачите, багато.
— Доведеться створити кілька оперативних груп, — сказав Кіндратенко.
Турчину й Сидоренку випало зайнятися Станіславом Ярчевським та Василем Комахою. Почали з лісника. Працівників міліції він стрів біля високих дощатих воріт. Паркан від дороги стояв суцільною стіною з дощок, навіть щілини не проглядалося. Хата була велика, простора, дерев'яна, обкладена білою цеглою, на високому підмурку, під шифером, літня кухня. У дворі — довгий хлів, гараж для машини (правда, там зараз стояв мотоцикл).
Турчин сподівався побачити в хаті нові дорогі меблі, килими, кришталь, проте у світлиці висів лише один килим, а меблі були старі. Певно, дільничний мав рацію, говорячи, що всі свої збереження Комахи вклали у будівництво хати, і на дітей, поки вивели в люди, багато витратили — дочка вивчилася на інженера, осіла в Києві, вступила в житловий кооператив. Син після закінчення технікуму працює в лісгоспзазі майстром.
— Валю, — гукнув Комаха до дружини, товстенької молодиці, що виглянула з літньої кухні, — збери на стіл.
— Дякую, — зупинив Турчин. — Ми у справі, хочемо дещо дізнатися про Станіслава Ярчевського.