— Ну, так чи ні — побачимо. А поки що просив би вас далеко не відлучатися.
— Як то, вдома сидіти?
— За межі району.
— Ну й діла, виходить — садовите під домашній арешт. А за що, дозвольте спитати вас?
— Не треба наїжачуватися, Володимире Івановичу, — сказав Скрипка. — Ви ж не хлопчик і знаєте, що воно й до чого. А зараз скажіть ще таке: де ви були сьогодні до того, як на лісовій дорозі стрілися з Ярчевським?
Іванченко зле блиснув сірими очима й відказав різко:
— В Синявці.
— В кого?
— Та в сільмазі був. Купив дві пляшки горілки, а по дорозі додому завернув до діда Гавриленка. Попросив, щоб зробив діжку під огірки. А звідси прямісінько у свій обхід.
— Після Ярчевського ні з ким не зустрічалися?
— В лісі бачив кількох грибників.
— Когось із них знаєте?
— Нікого.
В очах лісника колючилася гостра неприязнь до слідчого й інспектора, і він цього не приховував. Поїхав, не попрощавшись. Скрипка якийсь час дивився на бинду пилюки, що знялася за лісниковим мотоциклом, морщився, потім повернувся до Турчина:
— Нічого не скажеш, фрукт…
— Треба дізнатися, що він робив у Синявці, з ким зустрічався, у яких стосунках був із Стаськом, простежити шлях Стаська від дому аж до… — не домовив. — Та й ви самі знаєте, що робити. А я поїду: через три дні суд по приписках у «Прогресі», треба папери привести в порядок.
Поки їхав у село, Турчин устиг кілька разів перебрати подумки все, що зібрали за день, і з гіркотою мусив зізнатися: не густо з фактами. Стаськове самогубство ще дужче все переплутало. Може, це звичайнісінька біла гарячка? І як його смерть пов'язати з Іванченком? А так: вона лісникові вигідна з усіх боків — і якщо вони спільники, і якщо сам вкоїв злочин, а Ярчевський до нього зовсім непричетний. Треба також помізкувати, що ж Комаха має від смерті Стаська?
Навпроти двору Ярчевських стишив біг мотоцикла. Людей там не бачив, певно, сестри вирішили ховати разом матір і брата, щоб менше витрачатися на похорони. У дворі Гавриленка — теж нікого. Правда, інспектор зараз і не збирався завертати до діда, спочатку треба було поговорити з продавщицею.
Сільмаг був на замку, довелося їхати до неї додому. Хату вона звела років десять тому, проте не таку, як, приміром, у Комахи — всього на три кімнати. Зате килимів висіло ледь не на кожній стіні, в буфеті поблискував кришталь, меблі сяяли свіжим лаком. Казали, що вона вступила у райцентрі в кооператив, записавши цю хату на матір.
— Що вас привело до мене? — приязно всміхалася.
— Треба дещо уточнити.
— Прошу, прошу. А що саме?
— Мене цікавить, чи був сьогодні в сільмазі лісник Іванченко?
— Був, аякже. Купив дві пляшки «Пшеничної», куриво.
— І відразу поїхав?
— Ні, трохи погомоніли, про все потроху, а найбільше про оте, що в Кип'ячому сталося.
— Іванченко не розпитував, що чути про вбивцю?
— Розпитував. І я в нього про це питала. Він же скрізь їздить, більше чує, знає. А я за роботою й світу не бачу.
— А Комахою не цікавився?
— Я сама йому розказала, що ви часто його допитуєте. І про Стаська розказала.
— А про Стаська що?
— Ну, що всі говорять, нібито він із Комахою наробив оте в Кип'ячому. Їх же обох, там бачили.
— Хто вам таке казав?
— Марія Бондарчучка.
— Вона бачила їх сама?
— Ні, їй казала Тетяна Бушиха, а Бушиха теж від когось чула.
Турчин і зовсім засмутився: все балачки. Мало дала і розмова з бондарем Гавриленком.
— Заїжджав, заїжджав, — кивав Гавриленко лисою головою. — Просив змайструвати діжку для огірків. Я відмовився, але він вговорив. А що він там уброїв? — Дід стишив голос і оглянувся. — Придивіться до Комахи. Є в нього замашки на чуже. Це ж він років п'ять тому убив бичка Марини Ясинської. До міліції, правда, не дійшло, бо умовив жінку. А щоб людям роти позатикати, пустив чутку, ніби ненарошне вбив: цілив у козу, а попав у бичка, який буцімто пасся за кущем.
Це вже щось важило. Зайшли в хату. Була на одну кімнату, з глиняною долівкою, провислим сволоком.
— Де сидів лісник?
— Ось тутечки, на цім місці.
Турчин відзначив: звідси добре проглядався двір Ярчевських. Випадково чи навмисне?
— Іванченко довго у вас був?
— Може, годину, а може, й більше.
Турчин прикинув: значить, лісник бачив, як Стасько вийшов з дому і поплівся в ліс. Чого його туди несло? Чи вже мав на умі самогубство?
Оперативка проходила в кабінеті Кіндратенка. Сонце світило прямо у вікна, всіх розморила спекотлива задуха. Скрипка інформував про хід розслідування вбивства у Кип'ячому. Він мав кислий настрій від того, що не міг дати один-єдиний напрямок слідству. Те, з чим він прийшов на оперативку, було суперечливе. Ось хоч би висновки експертиз: кров на возі Комахи належала худобі, а на підводі Іванченка — лосю; берізки на місці, де білували бичка, зрубані сокирою Іванченка; двадцять шостого Іванченків син нібито бачив у Кип'ячому Стаська, а люди — Іванченка. Комаха твердить, що здали м'ясо лося, а шкури з нього нема, і цигана, якому буцімто її продали, не знайшли; в Іванченка є квитанція на шкуру зарізаного бичка, проте встановити, скільки в Іванченка було худоби, не вдалося. Не допомогла й судово-балістична експертиза. З обох рушниць стріляли недавно, їх навіть не встигли змастити (чого лісники не заперечували: з Комашиної Стасько вбив лося, а Іванченко — стріляв по лисиці), набої в обох однакові — куплені в товаристві мисливців та рибалок…