— Геть берег запаскудили, — обурювався Турчин. — Невже не можна приструнчити цих дикунів?
— Сюди з усього світу з'їжджаються. Якби хоч сторож пильнував за порядком, а то він каже, що його діло — риба.
Трава на глобівському березі була витовчена ще дужче — до коріння. І засмічена густіше.
— Тут що, весь район купається?
— Трохи є… Зарості хоч і близько, але дно піщане.
— То невже тільки один чоловік бачив того нічного купальника?
— Може, й не один… Будемо шукати. Проте варто взяти до уваги: ніч уже була. А у воду він залазив приблизно звідси.
Турчин кинув поглядом на ярешківський берег, туди, де сиділи заготівельники. Було це майже навпроти. Отже, треба шукати нічного купальника.
Від ставу поїхали в магазини спочатку глобівський, потім у ярешківський. І там, і тут продавщиці, коли почали питати в них, чи продавали заготівельникам цукор, помітно сторопіли, однак нічого не сказали.
— Не хвилюйтеся, я все знатиму, — заспокоював капітана дільничний. — Ми ж не на безлюдному острові.
Домовилися: Кривошиєнко бере на себе рибалок, шукає нових свідків, займається цукром, а Турчин поїде автобусом на консервний завод, заодно й загляне на харчокомбінат, до працює ревнивий чоловік Юльчин — Петро Захарченко.
День випав ясний, тихий. Павло, хоч і полягали пізно, почувався бадьорим. Чим ближче райцентр, тим більшало в душі бадьорої певності у самому собі. Проте з автобусної станції пішов не на завод, а на пошту. Не минуло й десяти хвилин, як уже розмовляв по телефону з дружиною. Дома все було гаразд, донька не хворіла, скучила за татком, часто питала в мами, коли він приїде. Люба просила одне, аби не шкодував грошей на харчі, вчасно їв. Вона боялася, щоб і в чоловіка, як і в батька її, не сталася виразка шлунку — той працює у колгоспі агрономом, трапляється, як піде з дому раненько, ледь світ, то повернеться пізнього вечора. Ото й нажив хворобу.
Після розмови з дружиною Павло аж сяяв. Те сонце в душі приніс і в заводську лабораторію, і троє дівчат-лаборанток, чорняві, засмаглі, в білих накрохмалених халатах, дивилися на нього зачудовано, а найнижча і найтонша, на якій Турчин затримав погляд найдовше, спалахнула, мов ружа. «Бути удачі, — все промовляло в капітанові. — Неодмінно бути».
— Я з міліції, — відрекомендувався. — Хотів би познайомитися з методикою аналізу полуничного соку.
Лаборантки відразу насторожилися.
— Що саме вас цікавить? — сухо мовила кирпата.
— Як ви берете аналіз, що визначаєте.
Кирпата зняла з полички продовгуватий напівскляний прилад із різними позначками.
— Ось цей прилад опускаємо в сік, і він показує вміст сухих речовин, кислотність; колір визначаємо на око.
— Не було випадків фальсифікації?
— Були. Три дні тому з березівського пункту забракували двісті літрів. Був великий вміст води і сухих речовин на п'ятдесят процентів нижче норми.
— Більше такого не траплялося?
— Ні.
— Іще одне. На переробних пунктах цукор у сік додають?
— Ви що! Це вже була б явна фальсифікація, адже в цукрові містяться майже всі сухі речовини, які є в полуничному сокові.
У кімнату заглянув середніх років чоловік, у сірому потертому костюмі.
— Дівчата, скільки можна ждати? — мовив невдоволено.
— Людо, — звела очі кирпата на низеньку лаборантку, — піди зроби аналіз.
Люда поправила зачіску і легко заспішила до дверей. Турчин подумав, що не завадило б самому побачити, як робиться аналіз, і вийшов слідом за нею. У дворі стояла забрьохана машина. Люда вже була на машині й чаклувала над бочками: по черзі опускала в кожну прилад, виймала й зі шкали списувала показники в блокнот.
— А розчинений у сокові цукор прилад установить? — поцікавився Турчин.
— Ні. Треба хімічний аналіз. Але хто буде розчиняти цукор? Завод же не приймає соку, якщо в ньому процент сухих речовин вищий.
— А якщо додати води й цукру?
— Є ще забарвлення, запах. Влийте на відро соку літрів два води, і вже колір стане не той. Однак пробачте, невже міліція думає, що ми приймаємо сурогат? І чому вас усе це зацікавило?
— Виникла така потреба, — відказав коротко.
Турчин уже хотів прощатися і йти у райвідділ, як на територію заводу в'їхала одна з двох машин, що вчора стояла у дворі ярешківського пункту. За кермом сидів хлопець із вусиками. Його минулої ночі бачив на пункті із заготівельниками. Легко зіскочив на землю і пругкою ходою підійшов до капітана й лаборанток.
— Здрастуйте!
Тримався впевнено, незалежно. У круглих, з темним переливом очах проглядалося молодече завзяття, а коли зводив погляд на лаборанток, до того завзяття додавалася задерикувата веселість.