— Ну, як, лейтенанте?
— Нема чим хвалитися: рибалки, з якими я зустрівся, нічого не бачили і не чули. Вже й не знаю, як бути. А що нового у вас?
Турчин розказав про Захарченка. Кривошиєнко замислився. Його худорляве, обвітрене обличчя то насуплювалося, то ледь ясніло. І капітанові починало те обридати, бо в цьому вбачав щось неприродне, награне, але терпляче ждав.
— А знаєте, — нарешті заговорив Кривошиєнко, — від цього експедитора всього можна чекати. Торік він упіймав у своєму садку сусідського хлопчика, то ледь не до смерті прибив. Не знаю тільки, як од тюрми викрутився. Мабуть, задобрив батьків. А ще таке люди кажуть: був приревнував до своєї жінки Павла Яремчука, теж йому погрожував, а тоді, напившись, хотів підпалити хату.
— Деталі важливі.
— І я так думаю. Отож, важливо установити, чи й справді він весь час лежав у своєму садку. Буду розпитувати в людей…
— Ви ж уже розпитували.
— Однобоко, можна сказати. Мене в основному цікавили заготівельники і чи ніхто не чув крику, шуму на воді.
— Ви радите зосередитися на одному Захарченку?
— Чому ж… Заготівельників минати не можна. Ненадійний народ. Мені продавщиця з Межирічки розказувала, що шофер-заготівельник Кайдаль купив у неї аж вісім центнерів цукру. Нащо так багато? Не інакше, як солодять хлопці воду. Ну, а що аналізи нормальні, то ви самі казали, що вони нічого не варті. Моя порада: завтра самі відвезіть сік в область на експертизу, а я тим часом пошукаю слідів Захарченка за межами його саду.
— Хай буде так.
Другого дня рано Турчин уже був на консервному заводі. Його директор, молодий, років під тридцять чоловік, коли дізнався, що працівнику міліції потрібні зразки соку з усіх партій, які надійшли за весь сезон із ярешківського приймально-переробного пункту, безнадійно розвів руками:
— Такого зробити не можемо. По-перше, сік до нас іде з трьох пунктів. По-друге, він у нас довго не буває: вантажимо й відправляємо за сімома адресами. Найбільше — в Одесу.
— Тоді візьмемо зразки того, що є.
— Може, завскладом нас виручить. Ходімте до нього. — Як ішли, директор поцікавився: — Я хотів би знати, що сталося? Може, міг би допомогти.
— Поки що нічого не треба. Проби будемо відбирати при понятих і все оформимо протоколом.
— Зрозуміло…
Недовіра Турчина образила молодого директора, і він став мовчазний, на запитання відповідав одним-двома словами. На щастя, завскладом виявився кмітливим і показав сік, який надійшов із пунктів за останні чотири дні. Були слоїки і з перших переробок. Їх набралося стільки, що Турчин мусив просити в директора машину, аби завезла на автостанцію. Той дав вантажну, хоча в нього біля гаража поблискував на сопці новенький «Москвич». В область дістався після обіду. Найняв таксі й поїхав прямо в обласне управління. Начальник відділу карного розшуку, побачивши його, обтяженого слоїками, здивовано підвів брови, а тоді заусміхався.
— Що це все значить?
Турчин присів біля столу і, злегка ворушачи побілілими пальцями, почав розказувати. Не забув згадати і начальника міліції Лівончика, який і слухати не хотів про заготівельників. Вони для нього поза будь-якою підозрою. В голосі Турчина звучало обурення.
— Ви так говорите, ніби вже маєте проти заготівельників незаперечні докази, — зауважив полковник.
— Вони заховані в котромусь слоїку.
— Хай так. І все ж не можна прямолінійно. А потім… Не подумайте, що я піклуюся тільки про свій город. А нас в першу чергу цікавить сумна історія з Воловиком. Як ви пов'яжете це з фальсифікацією соку?
Турчин мовчки проковтнув гірку пілюлю.
— Зараз не можу сказати. Версій багато. Може бути, що заготівельники не поділили між собою крадене, бо вони так званими «преміями» були невдоволені. Або таке: Воловик чимось не сподобався їм. Я схильний і до того, що стався нещасний випадок.
— А нічні відвідини села експедитором?
— Все було так, як він розказував.
— Хай би. Проте, якщо то був нещасний випадок, те теж треба довести.
— Це буде зробити найважче.
— В цьому вся й складність. Як ви надалі збираєтеся вести справу?
— Все залежатиме від висновків експертизи. Поки що маю намір побувати в об'єднанні, переглянути особисті справи заготівельників, поцікавитися їхніми заробітками, преміями.
Полковник підвівся, підійшов до вікна і став дивитися на червону стіну сусіднього будинку. Стояв нерухомо, потім так само повільно повернувся обличчям до Турчина.
— Якщо ваш здогад із фальсифікацією соку підтвердиться, будемо підключати відділ по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності. Хлопці там розторопні…