— Сідайте, — показав Турчин на стілець, де донедавна сидів Цугаль. — Така, значить, справа: у міліцію надійшла скарга, що окремі заготівельники займаються не тим, чим треба, — заговорив туманно. — Адміністрація ж нічого не робить…
— Я особисто роблю все, що можу, щоб менше було фінансових порушень. Але я не всесильна. Розпорядник фінансів, як ви знаєте, директор, а він у нас упертий. Оно скільки попереджувала, що не можна видавати в одні руки великі суми грошей. Та як горохом об стіну.
— Чи не могли б ви пояснити детальніше, як заготівельники отримують гроші з каси?
— За інструкцією кожен заготівельник повинен отримувати в касі невеликі суми під звіт. А в нас так роблять заготівельники тільки Миронівського пункту. Для ярешківських і слобідських отримують завпунктами і — чималі суми. Директор це пояснює виробничою необхідністю: Миронівськнй пункт найближче до обласного центру, часу на поїздку заготівельники витрачають мало, а ярешківським і слобідським для того, щоб узяти гроші в об'єднанні, треба день втратити.
— Хіба не можна щось придумати? Ну, приміром, щоб касир розвозив гроші по пунктах.
— Таке допускається. І я пропонувала Олександру Борисовичу, але він іще накричав на мене: де я, мовляв, візьму охорону для касира? І машину спеціальну треба. Навіть пригрозив: якщо мені не подобаються його порядки, то можу собі шукати роботу в іншому місці.
— І часто вас директор штовхає на порушення інструкцій?
Бухгалтер трохи помовчала.
— Зараз не часто. А раніше було… За це нас і слухали в народному контролі.
— Які порушення були допущені в цьому році?
Бухгалтер провела долонею по столу і, не підводячи голови, мовила:
— Директорову машину лагодили приватні особи. Їм було виплачено готівкою триста карбованців. А ще — купили токарного верстата, а гроші перерахували як за прес.
— Що іще, крім грошей, отримують заготівельники?
— Нічого. Правда, завідуючий ярешківським пунктом виписав два центнери барвника виноградного. Нібито він надає сокові товарного вигляду. Це зроблено, як пояснив директор, у порядку експерименту. Барвник закупили в Молдавії. Розрахунки провели через банк.
— Кому здають заготівельники відомості на закуплені полуниці?
— Мені або моєму помічникові.
— Директор їх бачить?
— Він затверджує.
— Ви давно на посаді головного бухгалтера?
— З дня заснування об'єднання. Попервах важко було, думала — не спрацююся з Олександром Борисовичем, а тепер нічого. Втяглася. Порядний він, не мстивий. Ото нагримає, нагримає — і вже через годину жартує, всміхається. І за виробництво серцем уболіває….
«Хоч як воно там, — думав інспектор, — а генеральний директор зовсім не ліберал, як мені здалося. Вміє наполягти на своєму, підлеглих тримає в кулаці і на їхню думку не зважає».
Скуратівський і Турчин дісталися в район надвечір. У райвідділі на них чекав Кривошиєнко. Був, як завжди, чисто поголений, підтягнутий, очі нетерпляче поблискували, проте говорив неквапливо.
Сиділи в кабінеті начальника райвідділу. На повних майорових губах блукала зверхня посмішка. Інколи він замислювався, нікого не слухав і ні на що не дивився.
— Я, як було домовлено, зустрівся з багатьма людьми, — доповідав дільничний. — Тепер не зосереджувався тільки на рибалках, і цього разу вдалося встановити, що Захарченко обхитрив нас. Він не пролежав весь вечір у садку. Його бачили на стежці, яка веде до ставка.
Скуратівський після цього повідомлення пожвавішав, але мовчав. Лівончик також чогось вичікував.
— Ви розмовляли із Захарченком? — запитав Турчин.
— Ні.
— Хто його бачив на тій стежці?
— Двоє молодих людей, хлопець і дівчина.
— Він їх помітив?
— Навряд. Вони стояли під кущем безу. Йдучи до ставка, Захарченко часто оглядався й прислухався.
— А скажіть, будь ласка, — подав голос Скуратівський, — той кущ далеко від берега?
— Метрів за триста. Звідти вночі побачити, що робиться коло ставка, не побачиш. А от якби хто кричав, неодмінно почули б.
— Як поводяться заготівельники зараз?
— Біля ставка більше не з'являються. На пункті теж довго не затримуються, як було раніше.
— Зрозуміло.
Запала тиша. Першим її порушив Лівончик:
— Що й казати, заготівельники не такі святі та божі, як думалось. А тут іще Захарченко зі своїми ревнощами вплутайся. І все ж осмілюся наполягати на своєму: вбивства не було. Воловик не настільки був п'яний, аби його можна було втопити без шуму.