Офіційний тон не образив Яремчука. Директор Центру космічних польотів добре розумів складність становища. І якщо все-таки зважитись на ризик, певність в успіхові має переважати над зневірою і сумнівом. Спільною радою Стрепетов хоче вияснити позицію кожного, щоб потім не опинилася під ударом за прийняте у критичний момент рішення одна людина — він, Яремчук. Чи не пізно? Ні. Змінити курс “Беркута” ще буде не пізно пі завтра, ні післязавтра. Спалахи з’явилися набагато раніше, ніж тоді, коли летів “Сфінкс”. “Беркут” ще не торкнувся межі пояса Стрефорда. Яремчук ще нікому не висловлював свого здогаду: спалахи не загрожують життю астронавтів, але гальмують політ. Інакше б екіпажу “Сфінкса”… Що ж до смерті командира корабля Стрефорда, то причини її аргументовані спеціальною медкомісією. Астронавт помер далеко від гальмівного пояса.
Добове зведення про політ не викликало занепокоєння. Розрахункова швидкість, незмінний курс, чітка інформація командира корабля. Все було так, як і напередодні. На невеликому аркушикові паперу, вирваному з блокнота, Андрій Степанович прочитав одну-єдину фразу: “Спалахи стабілізувалися”. І підпис: “Демченко”. Очевидно, вранці астроном заходив до приймальні і попросив секретарку покласти на стіл директорові звіт про нічне чергування. Яремчук вирішив вийти на зв’язок з астронавтами опівдні, коли збиратиметься на нараду до Стрепетова. Щоб оперувати найсвіжішими даними І почуватися впевненіше, викладаючи свої міркування авторитетній комісії. І вперше за час польоту він з’явився в лабораторіях. Затримувався скрізь недовго, хоча несподіваним візитом таки добряче дивував співробітників. Та його веселий, мовби й безтурботний настрій швидко схоплювався, всі проймалися ним, на жарти й дотепи відповідали дружно і винахідливо. Директорський обхід продовжувався б далі, якбиЯремчука терміново не викликали до пульта зв’язку і керування польотом. Це було прохання командира корабля, але воно прозвучало вимогою для тих, хто сьогодні чергував біля пульта. В голосі Володимира Клименка не вловлювалося найменшого хвилювання, проте сам Андрій Степанович був у передчутті найстрашнішого.
— “Беркут” загальмував, — зовні спокійно повідомив Клименко.
— Але ж до гальмівного пояса… — не стримався Яремчук.
— …ще далеко, — продовжував командир. — На такий сюрприз ми не розраховували.
— Інакше то був би не сюрприз, — директор поволі опановував себе. — Ваше самопочуття?
— Нормальне. Ніби щойно із Землі. Корабель завис, і ми сидимо, як у нерозгойданій колисці.
— Який двигун зараз працює?
— Ми пробували вмикати кожен, ефект однаковий. Працюють, а руху ніякого.
На якусь мить Андрій Степанович завагався, а потім сказав:
— Запускайте всі чотири одразу.
У напруженому чеканні минуло ще кілька хвилин. І знову голос Клименка:
— Ні, Андрію Степановичу, “Беркут” не зрушив з місця. Що порекомендуєте?
“Що порекомендую? Якби я знав, що порекомендувати, — думав Яремчук. — Не відмінив польоту, коли з’явилися спалахи. Тепер “Беркута” зупинено, як тоді “Сфінкса”. Тільки ще далі від планети Надія…”
Тим часом Клименко перервав затяжну паузу:
— А якщо вдатися до обльоту пояса? Можливо, він існує лише по курсу нашого корабля? Якщо змінити курс і підійти до планети з іншого боку? Дозвольте спробувати, Андрію Степановичу?
Яремчука щось дуже підбурювало сказати: “Спробуйте!” Але одночасно він усвідомлював міру ризику від наслідків своєї згоди на обліт планети. І, як благословення, по-батьківськи промовив:
— Зичу вам, хлопці, удачі!
Через деякий час Клименко уже повідомляв, що “Беркут” ковзає по поясу. Летіти легко, бо саме пояс визначає маршрут; де він закінчується, невідомо, але підступитися до планети у них ще більше охоти, ніж до зустрічі з невідомим феноменом.
Яремчук зайшов до зали перед самісігіьким початком наради. За столом, крім Стрепетова, сиділи два його заступники і Саврюк. Стрепетов, не зволікаючи, звернувся до присутніх у залі:
— Насамперед дозвольте вам представити нового заступника директора Центру космічних польотів Михайла Омеляновича Саврюка. — Дехто зааплодував. — Михайла Омеляновича ви всі прекрасно знаєте, отже, почнемо з основного, заради чого ми зібралися, власне, заради чого я змушений був відкликати декого з вас із відпусток і відряджень. Прошу, Андрію Степановичу.
Яремчук сподівався, що Стрепетов сам, бодай коротенько, проінформує про політ, про спалахи, про його, Яремчуків, намір продовжувати зближення з поясом Стрефорда. Він готувався доводити, заперечувати свою позицію, зрештою, висловити власні міркування і висновки. “А може, і треба почати з висновків? Щоб почути контраргументи?”
— По курсу “Беркута”, — Андрій Степанович намагався говорити спокійним, рівним голосом, — дві доби тому було помічено невідомі раніше сп’алахи. Хоч справедливіше буде сказати, маловідомі, адже вони були зареєстровані в нашій обсерваторії ще під час польоту “Сфінкса”. Документальних підтверджень не збереглося, про це я дізнався тільки тепер, але немає підстав не вірити колишньому завідуючому обсерваторією. Він свого часу доповідав тодішньому директорові, якого уже, на жаль, немає серед нас. Спалахи з’явилися, коли “Сфінкс” сягнув пояса Стрефорда. І зникли, як тільки корабель повернув назад. “Беркут” ще не пройшов такої відстані, а вони вже зафіксовані по його курсу астронавтами й нашою обсерваторією. Що це — пересторога? Космічні маяки? Сигнали про небезпеку? Охоронний, а не гальмівний пояс планети, заселеної розумними істотами? Що викликає спалахи? Наближення будь-якого космічного тіла чи лише космічного корабля? Чи не пов’язана поява гальмівного пояса з появою спалахів? Як ви знаєте, екіпаж “Сфінкса” вертався на базу “Гера-14” неушкодженим… Я дозволив командирові “Беркута” продовжувати політ за наміченим курсом, тобто максимально наблизитися до гальмівного пояса…
Далі Яремчукозі належало сказати те, чого не знає ніхто з присутніх, навіть Стрепетов. Але цю паузу Стрепетов сприйняв по-своєму.
— Як керівник польоту, Андрій Степанович мав право приймати термінове рішення. І він прийняв його. Однак, пославши “Беркут” за розгадкою природи гальмівного пояса, ми зіткнулися з космічними спалахами, природа яких для нас таємнича. Як бути? Ризикувати й далі? Чи припинити політ і зайнятися вивченням спалахів, видимих спалахів, на відміну від невидимого пояса Стрефорда? — звернувся до присутніх Стрепетов.
— Спалахи, гадаю, так само зникнуть, як тільки корабель візьме курс додому. Це теж одна з причин мого рішення не припиняти політ. Але це було перше рішення. Незадовго до нашої наради я прийняв друге — про обліт планети Надія…
Тиша в залі ладна була забриніти міцно натягнутою струною.
— Спалахи з’явилися раніше, отже, ближче до нас пересунувся гальмівний пояс, — уже констатував факти Яремчук. — “Беркут” не міг рушити з місця, хоч запрацювали всі чотири двигуни. Антигравітаційне та й інші походження гальмівного пояса, на які орієнтувалися ми і конструктори двигунів, не підтвердилися. Обліт допоможе принаймні визначити розміри і форму пояса, можливість посадки на загадковій планеті.
Андрій Степанович скінчив, однак залишився стояти, чекав запитань, заперечень, навіть суворих докорів. Ніхто не зважувався заговорити першим. А на боковому стенді блакитними літерами загоралися слова телеграми: “Терміново, міжнародна. Андрій Степанович Яремчук обраний віце-президентом Міжнародного центру по координації космічних польотів”.
Можливо, були б привітання колег, а далі — знову серйозна розмова по темі. Можливо. Тільки літери телеграми швидко згасли, і Стрепетов уже натискував кнопку на апараті, де аварійно замиготіла червона лампочка. Чув Стрепетов, чули всі у залі: “Спалахи зникли. Зв’язок із “Беркутом” припинився”.
“Гера-14”
— Вгвинчуємося у невідомість, — сказав Клименко, зайшовши до салону.