Аханьян заперечно хитнув головою. Він тримав список, що повернувся до нього, і робив проти прізвищ якісь позначки.
— Без сумніву, добра порція вибухівки розірве його, — вів далі Мак Корк так спокійно, наче розмовляв про найзвичайнісінькі речі. — Але спочатку треба цю вибухівку до нього наблизити, а я боюся, що це буде нелегка справа.
— Де ж у нього цей самий лазер? — запитали з аудиторії. — У голові?
— У нього не голова, а виступ, опуклість межи плеч. Ця особливість мала зробити його менш уразливим при обвалах. Зріст Сетавра — 220 сантиметрів, отже, промінь бере свій початок метрах у двох від землі; отвір лазера зачинено вічком; при нерухомому тулубі промінь уражає все під кутом тридцять градусів, але цей кут може бути збільшений шляхом обертання корпусу. Максимальна потужність лазера — 45 000 кіловат; кожний фахівець знає, що це дуже велике число; не дивно, що робот легко пробиває сталеву плиту завтовшки у кілька сантиметрів.
— На якій відстані?
— Це фіолетовий лазер, а значить, кут розходження світлового пучка дуже малий… через те радіус дії практично обмежений полем зору; лінія обрію проходить тут на рівнині у двох кілометрах, отож такий і буде мінімальний радіус дії.
— Ми одержимо спеціальні гірничі лазери, в шість разів потужніші, — зауважив Аханьян.
— Це якраз те саме, що американці звуть «надубивством», — з усмішкою відповів Мак Корк. — Перевага в потужності не дасть жодної переваги в двобої з лазером Сетавра…
Хтось запитав, чи не вдасться знищити автомат з борту якогось космічного корабля. Мак Корк заявив, що він у цьому питанні некомпетентний, а інженер-командор, глянувши на список присутніх, сказав:
— Тут є навігатор І класу Піркс… чи не висловите ви свою думку з цього приводу?
Піркс підвівся.
— Теоретично корабель середнього тоннажу — маса спокою мого «К’ювера» становить 16 000 тонн — міг би, очевидно, знищити такого Сетавра, якби спіймав його в свій слід. Температура випускних газів перевищує 6 000 градусів на відстані 900 метрів. Цього, мабуть, було б досить?
Мак Корк кивнув.
— Але це марна розмова, — казав далі Піркс. — Корабель потрібно націлити дуже точно, а такий маленький об’єкт, як Сетавр, що не більший за людину, завжди встигне відійти вбік, якщо тільки не буде позбавлений можливості пересуватися. Про переслідування не може бути й мови, оскільки бокова швидкість корабля, що маневрує біля поверхні планети в полі її тяжіння, дуже мала. Можна було б, безперечно, скористатися малими кораблями Місячної флотилії, але їх вихлоп тут слабкий, температура газів не надто висока, отож вони могли б дати ефект лише як бомбардувальники… але для точного кидання бомб потрібні спеціальні прилади, приціли, що їх у Місяця нема. Ні, я не бачу такої можливості. Без сумніву, ми можемо, навіть мусимо використати малі машини, але тільки з метою розвідки, для локалізації цього автомата.
Піркс хотів сісти, та раптом йому на думку спала нова ідея.
— Ось що, — сказав він, — «Ольстра стрибучі»! Ці можна було б застосувати. Я хочу сказати, що застосувати їх можуть люди, які вміють ними користуватися.
— Це маленькі індивідуальні ракетки, що прикріплюються до спини? — спитав Мак Корк.
— Так. За допомогою їх можна робити великі стрибки чи навіть ширяти нерухомо; різні моделі й типи дають від однієї до кількох хвилин польоту і від 50 до 400 метрів висоти.
Аханьян підвівся.
— Це вже цікаво. Хто з присутніх практикувався в користуванні цими апаратами?
Піднеслися дві руки. Потім ще одна.
— Лише троє?… — сказав Аханьян. — А, і ви? — додав він, бачачи, що Піркс, отямившись, також підніс руку. — І виходить, четверо. Небагато… доведеться пошукати серед персоналу, що обслуговує аеродром. Панове, йдеться, ясна річ, про добровільну згоду. З цього, власне, я мусив був почати. Хто з вас бажає взяти участь в операції?
У кімнаті зчинився галас. Усі почали вставати.