— Дякую від імені керівництва, — сказав Аханьян. — Дуже добре… А отже, у нас… сімнадцять добровольців. Нам буде додано три машини Місячної флотилії, крім того, ми маємо десять водіїв та радистів для обслуговування транспортерів. Прошу присутніх лишитися на місцях, а вас, — звернувся він до Мака Корка та Піркса, — прошу за мною, до керівництва…
Близько четвертої години дня він сидів у башті великого гусеничного транспортера, підстрибуючи від різких поштовхів; на ньому був повний скафандр, на колінах лежав, чекаючи на сигнал тривоги, шолом, в через груди навскіс висів важкий лазер, ручка якого немилосердо била в груди; у лівій руці Піркс тримав мікрофон, а правою обертав перископ, спостерігаючи за розтягненими в довгий ланцюг транспортерами, що, мов човни, гойдалися на піщаних просторах Моря Спокою. Це пустельне «море» палало сонячним блиском, безлюдне від одного чорного виднокола до другого. Піркс приймав і передавав повідомлення, розмовляв з Місяцем-І, з командирами інших машин, з пілотами розвідувальних корабликів, маленькі реактивні вогники яких займалися іноді в чорному небі серед зірок, і, незважаючи на все це, не міг часом звільнитися від враження, що бачить надто заплутаний і безглуздий сон.
Події розгорталися дедалі швидше.
Місячна флотилія у складі дванадцяти малих машин від ранку патрулювала над Морем Спокою, безнастанно посилаючи повідомлення групі оборони території Будівництва, яка в свою чергу підтримувала безперервний зв’язок з керівництвом космодрому. Нелегко було помітити Сетавра, скалку металу в величезній скелястій пустелі, вкритій піщаними полями, тріщинами, напівзасипаними розколинами та ряботинням мініатюрних кратерів. Коли б ці повідомлення були принаймні негативні. Але патрулі вже неодноразово приводили наземний персонал у стан тривоги звістками про те, що бачать «скаженого», після чого виявлялося, що це був незвичайної форми камінь або грудка лави, що виблискувала у промінні сонця. Навіть радари разом з фероіндуктивними індикаторами мало допомагали, бо в скелястих пустелях Місяця після дослідних робіт першого періоду його освоєння лишилася безліч металевих контейнерів, порожніх гільз від реактивних набоїв та іншого залізного мотлоху, що викликав час од часу нову тривогу. Не дивно, що командування операції дедалі палкіше бажало, щоб Сетавр атакував нарешті якийсь об’єкт, щоб він з’явився — той проте подав звістку про себе востаннє дев’ять годин тому нападом на малий транспортер техобслуговування електромережі і відтоді наче провалився крізь місячний ґрунт. Вирішено, що чекати не можна, тим більше, що Будівництво дуже потребувало електроенергії; операція, котра охопила територію в 9000 квадратних кілометрів, полягала в прочісуванні її двома групами, що йшли назустріч одна одній. З боку Будівництва йшла одна колона транспортерів під проводом головного технолога Стшибра, а з боку космодрому — друга, і в ній власне роль координатора дій обох сторін при командувачі, навігаторі-командорі Плейдарі виконував Піркс. Він добре розумів, що будь-якої хвилини вони можуть обминути Сетавра; якщо йому вдасться сховатися в один із глибоких тектонічних ровів або навіть замаскуватися світлим місячним піском — його не помітять. Мак Корк, що їхав разом з ними як «радник-інтелектронік», був тієї самої думки.
Транспортер жбурляло страшенно, — вони їхали з швидкістю, що від неї, як спокійно попередив їх водій, «по якімсь часі витікають очі».
Після того як механіки вмонтували в банеподібну башту гірничий лазер великої потужності, транспортер перетворився на якусь подобу бойової машини, але з влучністю цього лазера справа стояла погано; Піркс вважав, що з нього взагалі важко влучити будь-куди, тим більш у Сетавра. Робот мав автоматичний приціл — його фотоелектричні очі були зв’язані з лазером — і міг вмить уразити все, що перебувало в центрі поля зору. А в них був якийсь дивний приціл, перероблений, мабуть, із старого космічного далекоміра; перед виїздом за його допомогою трохи постріляли в якісь скелі на виднокрузі, і на цьому випробування скінчилися. Скелі були великі, відстань до них — не більш як миля, і все-таки влучити пощастило тільки з четвертого разу. Тут котрий уже раз далися взнаки умови Місяця: адже промінь лазера має вигляд сліпучої смуги лише в розсіювальному середовищі, наприклад, у земній атмосфері; а в космосі пучок світла навіть найбільшої потужності не видно доти, поки він не зустріне на своєму шляху якусь матеріальну перешкоду. Тому на Землі можна стріляти лазером так, як стріляють трасуючими кулями, орієнтуючись на видиму траєкторію їх польоту, а на Місяці лазер без прицілу не мав жодної практичної ваги.