Як ми разом підійдем до Снарка»,
Капітан прогарчав: «Та коли ж це мине?»
Грозова насувалася сварка.
Тут Бобер переможний галумф [12] заскакав –
Боброрізу все вилізло боком!
Ну а Булочник сміло сякнувся в рукав
І Бобру підморгнув лівим оком.
Боброріз розридався. – «Та ж будь мужиком! –
Капітан вже не тямився з люті. –
Гірш нема, як на Снарка іти з слабаком,
Я ж скажу вам ще дещо по суті:
Може, десь у лісах, тут живе хижий птах,
Злий Тьох-Грох [13] – рвійний дзьоб, дужі крила –
Атакує умах цей літаючий жах,
Ось де нам знадобиться вся сила!»
Сказ п’ятий
Урок для Бобра
І наперсток, і ніжність пустили у хід,
В хід пустили надію і вила,
Котировкою Снарка лякали як слід,
Шармом вабили усмішки й мила.
А тоді Боброріз хитрий вигадав план,
Як ударити Снаркові в спину,
І подавсь сам-один на «пропав або пан»
У безлюдну й похмуру тіснину.
Та такий самий план спав на думку й Бобру,
Котрий рушив в ту ж саму місцину,
І мовчав кожен з них про неприязнь стару,
Хоч і скорчив презирливу міну.
Кожен думав, що думає лиш про одне –
Лиш про Снарка і мить перемоги,
І уперто не хтів помічать головне –
Що не сам він посеред дороги.
А тіснина була все тісніш і тісніш,
Вогкий присмерк ставав все темнішим,
Й ось уже (не з добра, а від нервів скоріш)
Йдуть пліч-о-пліч вони маршем пішим.
Раптом небо розсік моторошливий крик,
Стало ясно, що смерть ходить близько,
То ж Бобер неспроста збліднув аж до хвоста,
Й Боброріз теж відчув себе гризько.
Він згадав про дитинство (що з наших сердець,
Як не шкода, вже стерлось потрошку),
Бо цей звук був бридкий, мов шкільний олівець,
Котрий дряпає грифельну дошку.
«Та це ж голос Тьох-Гроха! – гукнув Боброріз
І гордючно додав зайву фразу:
Як сказав би наш шеф на подібний сюрприз,
Я промовив це першого разу!
Так, це трелі Грох-Тьоха! Рахуй-но у такт
І побачиш: я мовив це двічі!
Так, це пісня Тьох-Гроха! Доведено факт,
Щойно я проказав його тричі!»
І Бобер рахував добросовісно в такт
Аж до третього майже повтору,
Та на третім повторі замало інфаркт
Не звалив цю маленьку потвору.
Він збагнув, що пропали старання й труди
І дійшло в підрахунках до збою,
А тепер, хоч ти плач, ні туди, ні сюди –
Мізки знов треба мучить лічбою!
«Два додати один – чи ж можливий цей чин?» –
І поринув Бобер у задуму,
Пригадавши роки, коли міг залюбки
Найстрашнішу обчислити суму.
І прорік Боброріз: «Так, можливий цей чин!
Необхідний цей чин! То ж до діла!
Ми цей вчинимо чин! – і Бобру кинув він:
А ну швидко – паперу й чорнила!»
Із портфеля Бобер вийняв ручки, й папір,
І чорнило в достатнім запасі
(Чужернацькі створіння вилазили з нір
Й споглядали, здивовані й ласі).
Їх не бачив Бійник – так в обчислення вник,
Він писав в дві руки і дві ручки,
Даючи повсякчас без премудрих прикрас
Коментар для Бобра-недоучки:
«Візьмем три за основу, бо ця множина
Ідеально зручна для початку,
Додамо сім-плюс-десять і множимо на
Десятьсот без восьми по порядку.
Потім суму розділимо на дев’ятсот
Дев’яносто і два. Й остаточно
Віднімаєм сімнадцять, і на тобі от –
Результат вигляда майже точно! [14]
У премудрість методи тебе я ввести
Міг би легко, але за умови,
Якби в мене був час або ж мізки мав ти.
Отже, змінимо тему розмови:
Враз відкрилось мені, що раніш в таїні
Ждало шансу, як з моря погоди,
Тож без зайвих доплат я тобі реферат
Прочитаю про вибрик природи».
І в найгіршій з манер він погнав і попер,
Геть забувши канони бонтону
Й занедбавши закон, що мовчатиме дон,
Якщо дон не представлений дону.
«За характером птиця паскудна Грох-Тьох,
Істерично-дурної породи,
Її одяг у ступор вганяв багатьох –
На сто літ він попереду моди.
Ще Тьох-Грох не прощає ні зла, ні добра,
Хабарі його бісять до бійки,
Він фанат доброчинства й пожертви збира,
Але сам не дає ні копійки.
Як зварити його – найсмачніший це птах,