Ну що, всміхається Івонка, - добре замаскувалась?
Угу... зачиняю двері, знімаю їй шубу, цілую в щоку, трохи задовго, ніж просто універський приятель, Івонка пахне дорогими, проте не надто тонкими парфумами (бляха, то ж я їх сам і подарував...), вона простягає мені долоні з ідеальним манікюром і каже:
Замерзла, як собака. Вибач, що розбудила тебе, іди в ліжко.
Та нє, треба ж тобі чаю зробити... та й срач тута в мене нефіґовий на кухні.
Та я все помию! щиро запевняє вона. Я вірю її щирості, та все ж не йду спати.
Я тута йду із лесбійського паті. В одної дівчинки було вдома, в негритяночки, в посольстві якомусь працює... Можна тут палити? дістає з сумочки пачку тонких і довгих сиґарет, бо які б у неї ще могли бути.
Дебільна перука! кокетує вона. Це Томка наполягла, щоб я її купила.
Як паті? цікавлюсь я.
Та нічого, я просто там єдина новенька була, то вони на мене витріщалися і, врешті, почали липнути. Тоді я й зрозуміла, що пора звалювати. Взяла в хазяйки гроші на сигарети 30 гривень, прикинь? і звалила разом із ними. Ех, у неї такий форд класненький... А так нічо би було мати таку коханку?
Напевно... відказую я. Івончин основний заробіток широковідомий розвід лохів. Типу, клюють на неї мій ідеал жіночої сексуальності товсті багаті дядечки всіх без винятку національностей, дають їй гроші, водять в казино-рестроани-солярії-салони краси, сповнені надії відтрахати-таки колись цю кралечку. А в кралечки перфектні й чисто інтуїтивні знання психології товстих уродів, як вона їх називає, тож, коли приходить критичний момент, робиться тихий loverlovergoodbye, і фертик. Якось я й сам ледь не переспав із нею не знаю, щось спинило, хоча хто зна, може, то все й було чесно з її боку, грошей же в мене катма... Відтак Івонка облюбувала мене собі за рецепієнта всіх її історій екзотичних походеньок, я й не пручався. Сиджу собі тихо і слухаю. А історії найзахопюючіші. Там і про трансвеститів, що смокчуть у наших депутатів (фотографії в комплекті), і про надзвичайної краси ґеїв, згодних стати натуралами в обмін на Івончине кохання, і про лесбійок, в яких закохувались простодушні сільські дівчата, не здогадуючись, що то їм ніякі не чоловіки, і про тупих негарних злодійок, що смикають по 100 баксів з гаманців довірливих іноземців, замість того, щоби, трохи помізкувавши, розвести цих іноземців на штуку... Я вже й сам тричі збирався з нею на ґей-вечірку, все щось обламувалось.
Слухай, іди таки спати, каже Івонка, йдемо, я тебе покладу...
Е... згадую я про тебе в ліжку. Та нє, я той-во... сам. А тобі рушника зараз дам! ледь не викрикнув я. Гелі, мочалки, масла та всі прибамбаси у ванній, ОК?
ОК... Муркоче Івонка і гладить мене по голові. Швидко цілую її в щоку і, помимривши «Наторбаніч...», поспішаю в ліжко. Хух, все, вимикач в коридорі, двері в кабінет (я ненавиджу спальню), вузенька канапа, ти. Цілую тебе, гордий і цнотливий. Ти посміхаєшся в темряві. Голе тіло пашіє теплом. Хочу тебе. Ти хочеш сну. Чекаю на свій. Мрію про завтра і післяобіду, коли зможу затягти тебе в ліжко і виграти в двадцятикратному розмірі. Кохана...
12.12.02. (ще чомусь бувають числа).
Це все не опублікується, не бійся, пішли всі публікатори в публічний дім. Сидять там на колінах із друкарками, карамельками годують їх тими самими, за рецептом де Сада. Садистська чоловіча психологія, нетрі герменевтики, елементарні частинки, системний блок у купі з Четвертим енергоблоком, пошматований «Четвер» і вискочене всевидюще око Іздрика, Ізольда Трістанівна, трикольори французького стягу, сто років самотності, самість, стать, ть (схоже на праску). Коли знаєш, що тексту більш ніхто, крім тебе, не побачить, маєш право на злочин щодо свого тексту. Бо ж ніхто його не розглядатиме як щось, від тебе незалежне. Отже, можеш ґвалтувати його у найвитонченіших збоченських формах, можеш писати, що ти найпиздатіший чувак у світі, котрого схрещено з найхуйовішою тьолкою, і що саме через тебе піде в дупу вся культура. Можеш все, бо ж ніяка тьотя вампірична тебе не аналізуватиме, не прикладатиме до тебе менструальної критики, не питатиме про методологію твоїх наукових робіт. Тут ти можеш признатися, що ніяких, у дупу, наукових робіт ти не пишеш, і що всі письменники на світі (крім Мілана Кундери) суперкльові чуваки, а всі на світі критики (крім Артима, хоча він же ж не критик) повне гівно, яке ніколи в світі не поливалося віскі «Talisker» з острова Скай. Можеш розважати себе думкою, що коли ти станеш грубим і відомим, якесь зголодніле видавництво загарбає твої гівняні чернетки, щоб, опублікувавши їх, підгребти бабла собі і своїм дітям, як то зроблено із рахітичними віршами Андруховича. Нє, я швидше здехну, ніж то трапиться. І здехну, людоньки, не з власного бажання.
Мать вашу, ТАЛІСКЕРА мені!!!
Шкода, що вдома я сам і ніхто мене не чує. Віскі, що я попиваю, вже добрячих півдоби проостовбичило просто у шклянці, занедбане і неприкрите. Пється важко. Зовсім не як те, що ми пили в зашоренім кінотеатрі у Берліні, кінчаючи (ОК, за всіх не розписуюся...) від чорно-білого «Down by law» із Томом Вейтсом. А тепер, холєра, ship is sunk. Себто, я сам sunk. Влип, уклепався. В себе самого, ізсередини. Я російська матрьошка. (Я?! Російська?!!) Карочє, ніякий я не моноліт, і все тут-во. Але ж довго тягнеться пробридле віскі! І музика тягнеться, і слина з рота мого звисла до землі, холітається цівками монотонно, лише патефона до стильності бракує. Їбанутись.
(День інший, мало відмінний, лишень що вже тебе нема і ти плювала на мої чотири SMSи).
Чай із женьшенем, пенсйонерські заморочки. Майже те ж, що леґендарна кава з жолудів із книжки про Леніна. Віскі. Віскі. Віскі.
Youre becoming a true writer... - Стаєш справжнім письменником... любила підсміюватися ти. Не зовсім це й смішно, мушу сказати. Це віскі хоч і з Айли, а до Таліскера йому ще далеко. Таліскера я зустрів минулого літа в Карпатах, він якраз не міг знайти маршрут на Драґобрат.
Are you from England? Тупорило спитав тоді хтось із наших. Таліскер образився, як і пристало б кожному шотландцю. Але згодом все втряслося: він спитав нас, чи столиця України Мінськ...
Ну от, Квітко, тепер вже ні тебе, ні Таліскера. На вікні стовбичить Laphroaig, шльондра в білосніжній сукенці з темно-зеленою крайкою. Шльондра, бо під кінець ковтка має геть приторний блювотний присмак. Ех, Таліскере... Але нічо, і після цього віскі досягається ефект оманливого тепла в цій бетонній хаті-мурашнику. Даєш віскі замість центрального опалення! Дивно, бо коли тут була ти, алкоголь мені зовсім не ліз. Ти була теплою й зручною, згорталася калачиком, між нами часто-густо тік Ґольф Stream, ми влягались, як пазли, в якому б керунку не були повикидані наші руки-ноги, ніщо нікого не тисло, я не залишала синяків на твоєму ніжному тілі, ти не відпихала геть мого. Ми мріяли шубовтатися в ліжку цілими днями, фотографувати одна одну й ховати ті знимки подалі від заздрісних очей і ґламурних еротичних видань. Або навпаки, відкрити виставку і зробити безкоштовний вхід пенсіонерам та членам релігійних громад. Типу, Біляночка й Ружонька церкві Сандея. Дрочіть, браття і сестри, збирайтесь на дрочіння разом, і тоді мозок ваш просвітиться, і звільниться він від дрочіння, і перейде дрочіння із сердець ваших у навмисно передбачене для цього місце. Але ж ти ходила на роботу, а я в університет. Ввечері обоє втомлені, як коняки.
Youre my little lazy horse! - Ти моя маленька ледача конячка! так ти мене й називала. А я тобі смажила картоплю, домішувала туди кукурудзи, часнику (о, скільки ж я тобі тулила часнику, особливо перед тим, як ти мала зустрічатися з німецькими колеґами!), спецій, сліз, порошку зі сперми всіх своїх колишніх коханців, оліговіту, трахеїту, антисеміту та ще багацько чого. Ти все вминала, і хоч би що. Цього разу ти дуже часто казала, що кохаєш мене. Я відповідала тобі своєю мовою. Цього разу я майже не плакала, а ти образливо не жартувала. Може, ми старіємо?