Поки що тато запитав мене лише про те, що відбувається з телескопом Габбла. Якби тато лишень знав, як багато я можу розповісти на цю тему!
Найбільше мене приголомшила вимога вчителя прочитати реферат перед усім класом. І продемонструвати світлини. Звичайно, вчитель бажав мені добра, та вже наступної перерви дівчата не давали мені проходу, обзиваючи юним Айнштайном. Ті самі, до речі, дівчата, які відчайдушно кидаються експериментувати з тушами, тінями та губними помадами. Гадаю, їхні експерименти тільки косметикою не обмежуються…
Не маю нічого проти косметики. Але ми живемо на одній з планет Всесвіту, і від усвідомлення цього голова йде обертом. Не кожному під силу осягнути саме існування Всесвіту! А дівчиськам туші та тіні заслоняють увесь світ навколо. Немало й хлопчаків, не здатних зазирнути за небокрай, бо їм у голові — лише футбол. У кожному разі віддаль між дзеркальцем косметички та дзеркалом телескопа таки чималенька! По-моєму, це називається «зсувом перспективи». А ще можна назвати «гоп-ефектом», ефектом приголомшення. Ніколи не пізно зазнати гоп-ефекту. Однак більшість людей можуть усе життя прожити й ні разу не усвідомити свого витання в порожнечі. Надто багато суєти на грішній землі. Хіба до Всесвіту, коли думки зайняті тим, як вирватися із замкненого кола проблем.
Ми — земляни. І я нічого не хочу в цьому міняти. Ми — невід’ємна частка природи нашої планети. Від мавп та плазунів довідалися про шляхи своєї еволюції, і мені нічого додати — ні «за», ні «проти». В іншому природному світі усе було б, напевно, інакше, але ж ми тут, а не деінде. Тому повторюся: іншого й не хочу. Лише вважаю, що визнання своєї належності до планети Земля не має перешкоджати прагненню бачити трохи далі від власного носа.
«Телескоп» означає «дивитися на те, що далеко». Невже розповідь про Помаранчеву дівчинку може мати щось спільне з космічним телескопом?
Ясна річ, телескоп перенесли в космос не з метою наблизитися до зірок та планет, за якими можна спостерігати за допомогою цього приладу. Це таке ж безглуздя, як ставати на кінчики пальців, аби ліпше роздивитися кратери на Місяці. Єдиним завданням телескопа на орбіті є вивчення Всесвіту з-поза меж земної атмосфери.
Багато хто думає, що зорі на небі мерехтять, насправді ж нічого схожого не відбувається. Таке враження створюють атмосферні коливання Землі. Дуже подібний ефект дає дрижання поверхні води, від якого здається, ніби камінці на дні озера гойдаються й перекочуються. Або навпаки: з дна басейну не завжди вдається розгледіти, що відбувається на його краю.
На Землі не існує жодного телескопа, потужність якого дала б змогу зробити по-справжньому якісну зйомку Всесвіту. Таке під силу тільки телескопу Габбла. Він може розповісти нам незрівнянно більше, ніж усі телескопи Землі разом.
Деяким людям через короткозорість важко відрізнити коня від корови, чи, скажімо, бегемота від зебри. Щоб ліпше бачити, їм потрібні окуляри.
Я вже писав, що після запуску телескопа Габбла на поверхні його головного дзеркала виявили суттєві пошкодження, екіпаж шатла Індевер полагодив несправність у грудні 1993 року. Але самого дзеркала вони не чіпали. Лише почепили на нього «окуляри». Ці окуляри складаються з десяти маленьких дзеркалець і називаються COSTAR, або ж Corrective Optics Space Telescope Axial Replacement.[5]
Та все ж я ніяк не міг збагнути, який стосунок має телескоп до Помаранчевої дівчинки. Розумію це тепер, тобто у «момент писання», бо уже давно прочитав татового листа, написаного мені за кілька тижнів до його смерті. Я, правду кажучи, перечитав його чотири рази, але, звісно, не забігатиму наперед — хай читач сам про все дізнається.
Отож, розповідай, таточку! Розповідай усім, хто читає цю книжку.
Наступного разу я побачив Помаранчеву дівчинку на Святвечір, так, на самісінький Святвечір. І цього разу порозмовляв з нею уже до пуття. Хоча ми, радше, обмінялися кількома словами…
На той час я мешкав удвох з Ґюннаром — однокурсником — у маленькій квартирі на Адамстюен. Однак Святвечір збирався святкувати на Джмелиній вулиці у вузькому родинному колі — з мамою, татом та братом, тобто дядьком Ейнаром. Ейнар на чотири роки молодший за мене, тієї зими він ходив до останнього класу середньої школи. Це було задовго до того, як дідусь з бабусею, мої батьки, переселилися до Тьонсберґа.