Що я йому скажу?
Раптом пролунав страшенний тріск, наче хтось ляснув гігантським батогом, і я вмить забула про свої неприємні думки.
Обидві тіні враз заклякли.
Потім одна з них повалилася на землю, конвульсивно смикнулась і непорушно завмерла.
«Хто то впав? Хто постраждав?» — перелякано подумала я. І тут мені на думку спало найстрашніше запитання з усіх. Холодною бритвою воно різонуло моє серце й забило дух:
А кого б я сама хотіла бачити на місці потерпілого?
Розділ 13
На якусь мить, котра тривала болісно довго, усе довкола завмерло, наче на стоп-кадрі: примарні постаті на вулиці, моє дихання, навіть дощ — і той, здавалося, вщух. Стало так тихо, що мені аж задзвеніло у вухах.
Потім з тиші долинуло глухе бухкання. Потім іще одне. Бух, бух, бух. Спочатку мені здалося, що то калатає з переляку моє серце, аж раптом темряву прорізав промінь холодного сріблястого світла.
Нарешті до моїх вух долинула енергійна й заводна реп-музика, пульсуючу агресію якої неможливо було сплутати ні з чим іншим. Розцяцькована наворочена «акура» звернула з головної вулиці та в'їхала в провулок з дальнього боку кварталу.
На коротесеньку мить потужні ксенонові фари освітили протилежний бік провулку, вихопивши з темряви незабутню сцену в усій її лячній повноті.
Ця мить тривала лише мілісекунду, але її вистачило для того, щоб побачене на все життя закарбувалось у моїй пам'яті.
Постать, що стояла, виявилася Полом. Він важко дихав, стискаючи в руках мотоциклетний шолом так, наче то було бойове знаряддя.
Біля його ніг лежав Скотт, поруч із ним валялася ключка для гольфу, а під його головою розпливлася калюжа крові.
«Ось що трапляється, коли зраджуєш», — наче прошепотів хтось мені у вухо.
Ось до чого це призводить.
І тоді я зробила найрозсудливіше з того, що могло спасти мені на думку: відсахнулася від вікна й затулила обличчя руками.
Скотт лежав на землі нерухомо.
І це — через мене.
Не встигла я вийти із заціпеніння та звикнути до нової, лячної реальності, як мене вразила ще одна думка.
А може, Пол оскаженів настільки, що й на мене нападе?
Усвідомивши нагальну доконечність побачити, що робить Пол і де він є, я хутко повернулася до вікна.
Що за чортівня?!
Біля впалого мотоцикла Скотта стояло авто Пола з увімкненими фарами. З жахом я побачила, як Пол заштовхав Скотта на заднє сидіння «тойоти»; при цьому мені здалося, що Скотт, забившись головою об двері, тихо застогнав.
Що ж Пол замислив?
Стряхнувши з себе заціпеніння, я кинулась униз по сходах, бо вже не могла просто так стояти й спостерігати. На ходу я поспіхом згадувала, як робити штучне дихання. Ага — з рота в рот. Уже біля дверей я раптом збагнула, що на мені немає одягу, і кинулася назад, нагору.
Хапливо вдягаючи джинси та футболку, я почула, як хряснули двері авта й верескнули на мокрому асфальті колеса.
Я знову кинулась до вікна.
І тільки й устигла побачити, як авто Пола рвонуло з провулку.
У грудях нило, а голова йшла обертом. Коли я дивилася на підфарники «тойоти», які швидко розчинялися в темряві, на думку мені спало запитання:
Поле, куди ти повіз Скотта?
Розділ 14
Минуло кілька хвилин, перш аніж я прикинула, що могло трапитися. Кілька болісних хвилин я заціпеніло стояла, притиснувшись лобом до холодного, залитого дощем скла. І посміхнулася, коли збагнула просту логіку нещодавніх подій. Її усвідомлення було як раптове й заспокійливе осяяння. Уперше за ту ніч моє серце наблизилося до більш-менш нормального биття.
Вочевидь, Пол повіз Скотта до лікарні.
Звісно, що повіз. Напевне, прийшов до тями. А перед цим на кілька хвилин його просто перемкнуло. А кого б не перемкнуло, якби він зіткнувся з молодиком, котрий щойно переспав із твоєю дружиною? Та коли Скотт упав, Пол, напевне, враз протверезів.
Мабуть, саме зараз вони вже під'їжджають до реанімаційного відділення найближчої лікарні.
Я викликала таксі й через сорок нестерпно тяжких хвилин була вже вдома, в Йонкерсі. Рвучко розчинивши двері, я зупинилась, уп'явшись очима в годинник мікрохвильовки. У будинку панувала цілковита тиша.
А де ж Пол? Він уже мав повернутися! У чому ж справа?