Бонні зняла з себе вакуумний пакет, що висів на її грудях під кількома фотоапаратами.
— І ти знаєш, Лорін, я задоволена, що прийшла. Дуже задоволена. Бо знайшла дещо.
Я взяла в неї пакет і підняла, щоб роздивитися. Цієї миті мені здалося, що всі ліхтарі в парку та поза його межами спалахнули з потроєною яскравістю та спрямували своє світло на вміст пакета. А краплини дощу стали наче просякати мене наскрізь.
Повільно-повільно я покрутила пакет з боку в бік. У ньому лежали окуляри Пола в тонкій срібній оправі.
— Я знайшла їх у тому покривалі, що в нього був загорнутий Скотт, — пояснила Бонні. — І вже зателефонувала одному з його колег з антинаркотичного відділка. Скотт не мав окулярів. Якщо ж ці окуляри куплено за рецептом, то ми перериємо клієнтські дані всіх окулістів Нью-Йорка й вирахуємо того сучого сина, котрий убив Скотта.
Коли радісний Майк ляснув долонею по відкритій долоні Бонні, вітаючи її зі знайденням такого важливого доказу, у мене нервово сіпнулося ліве око.
Раптом у рації Майка збуджено заторохтів чийсь голос.
— То помічник шефа, Майку, — сказала йому Бонні. — Комісар скликає всіх до свого мікроавтобуса на інструктаж.
— Як ти почуваєшся, Лорін, із тобою все гаразд? — спитала мене подруга. — Ти що, не рада знахідці?
Я подивилась у її стурбовані очі. Господи, як же мені закортіло відразу ж у всьому зізнатися! Бонні — моя подруга й теж працює в поліції. Вона, як ніхто інший, зрозуміла б мене. Порадила б, що робити. Допомогла б мені.
Але що б я їй розповіла? Що трахалася з загиблим Скоттом, якого, між іншим, убив не хто-небудь, а мій ревнивий чоловік? «Ніхто не допоможе мені», — збагнула я. З цієї халепи мені доведеться вибиратися самій і тільки самій.
— Та ні, зі мною все гаразд, — відповіла я.
— Ми тут усі трохи отетерілі, — пояснив Майк, ведучи мене й Бонні до штабного автобуса. — Навіть дехто з отих наркоторговців, що сидять у кафе, просльозився, почувши, як отой рудий полісмен заспівав «Денні Бой».
Майк співчутливо обійняв мене за плечі. Він і справді був добрим хлопцем, одним з найкращих серед тих, кого я знала в поліції.
— Лорін, схоже, наш клієнт облажався, — сказав Майк. — Спочатку мені здалося, що нам капець. Ти ж знаєш не гірше за мене, як важко розслідувати подібні «мокрі» справи. Але ось поглянь: помилка на помилці. Ми явно маємо справу з убивцею-аматором. Я буквально бачу на власні очі, як він тут орудує, думаючи, що замітає сліди, але насправді він діє похапцем і постійно робить промах за промахом, таким чином дедалі чіткіше виводячи нас на правильний слід. Закладаюся, що ми схопимо його за боягузливу сраку не пізніше, ніж завтра вранці. Б'ємось об заклад?
Я похитала головою, докладаючи значних зусиль, щоб утриматися на ногах і рухатися далі — до автобуса.
— Охолонь, Майку. Я не йду на парі, результат якого відомий заздалегідь, — відказала я.
Розділ 29
Минуло кілька сум'ятних хвилин, і я ввійшла до штабного автобуса, щосили намагаючись триматися прямо.
Інтер'єр був сліпучо яскраво освітлений, наче операційна в шпиталі. Скрізь сиділи копи з портативними комп'ютерами на колінах. Начальники в білих сорочках хрипкими гавкітливими голосами віддавали накази по своїх мобільниках. На широкоекранному дисплеї «PowerPoint» було видно мапу району. Обстановка в автобусі нагадувала оперативний центр Пентагону або сцену з відомого телесеріалу «24 години на добу».
Серце моє шалено закалатало, і його пульс відбився важким гупанням у скронях.
Для всіх, хто зібрався тут на інструктаж, Пол став ворогом номер один.
— Комісаре, — сказав мій шеф з офіційністю в тоні, якої я від нього не чекала. — Знайомтеся: детектив Стілвел, старша слідча в цій справі.
Широка, як лопата, долоня потиснула мою руку, і я глянула на відоме мені й багатьом моїм колегам темношкіре, по-батьківськи добродушне обличчя комісара нью-йоркської поліції Рональда Даргема.
— Приємно познайомитися, детективе Стілвел, — мовив Даргем солодкавим дружнім тоном. — Бачив деякі з ваших звітів. Ви дуже добре справляєтеся з роботою.
«От тобі й маєш», — подумала я та знову відчула памороки. Моє перше «молодець» від комісара поліції — і за таких обставин! Але все одно цю похвалу треба покласти в скриньку з моїми кар'єрними трофеями.
Та коли я пригадала вбивчий доказ у вигляді окулярів Пола, то моя швидкоплинна радість ураз минула, і я відчула себе, наче алкаш, що прокинувся з важкою від похмілля головою після тижневого запою. Моя кар'єра скінчиться швидше, аніж скисне молоко в моєму холодильнику.