Відчайдушно намагаючись опанувати себе, я подумала, а чи не можуть мене взяти й арештувати просто тут, у суді, і відправити в тюремному фургоні разом з іншими підозрюваними до в'язниці «Райкерс Айленд»?
— Аякже, — відповіла я після тривалої паузи. І посміхнулася, даючи Джефові знати, що я сприйняла його запитання як жарт. — Хто ж, як не я, був старшим слідчим у цій справі?
— Я не це мав на увазі, — спокійно зауважив Буслік.
Я глянула йому в очі. Що ж мені тепер казати? Що робити?
«Роби бодай що-небудь», — підказав мені внутрішній голос.
Борись за себе. Або помри. Альтернативи немає.
— Слухай-но, Джефе, що за фігня? Чого це ти раптом наїжджаєш на мене? Справа про вбивство Скотта закрита, і закрита настільки гучно й сильно, що я ледь не позбулася при цьому своєї голови. До тебе що, гівнюки з адмінвідділка звернулися? Ти їх маєш на увазі?
— Три дні тому до прокуратури звернувся адвокат такого собі Ігнасіо Моралеса, — відповів Джеф. — Він працював викидайлом у барі «Підземелля див», куди ти ходила на розпізнавання братів Ордонесів.
От чорт, цього мені лише бракувало!
— Так, я добре пам'ятаю містера Моралеса, — сказала я. — А цей шановний пан не розповідав вам про те, що намагався зґвалтувати мене там, у підвалі?
Джеф підняв руку, наче відмахуючись від мого аргументу, ніби від чогось несуттєвого.
— Він стверджує, що пістолет, знайдений на тілі Віктора Ордонеса, був вилучений із твоєї сумочки під час звичного обшуку в нічному клубі.
Я картинно вирячила очі, імітуючи гнів та здивування. Мабуть, у цей момент мені позаздрила б сама Ніколь Кідман.
— І ти цьому віриш?
— Правду кажучи, ні, — мовив Буслік. — Я повірю цій гниді тільки тоді, коли його свідчення допоможуть мені запроторити його до в'язниці.
Джеф засунув руку в шухляду столу й видобув звідти якийсь аркуш.
То була роздруківка телефонних розмов Скотта.
— Проте нещодавно я побачив ось це.
Невже мій партнер здав мене? Але навіть у стані паніки я не могла в це повірити. Завжди скрупульозний, допитливий та геніально розумний Джеф, вочевидь, сам потурбувався отримати власну копію роздруківки.
Цього слід було очікувати. Тож я вдалася до того, що мені тільки й залишалося робити. Я стала хитрувати.
— Ну то й що? — виклично запитала я. — Ну знала я Скотта, і що далі? Так, ми розмовляли з ним по телефону. Наші стосунки нікого не мають колихати, це була наша приватна справа. Тому я нікому про це не сказала. Оберігати власну приватність — це що, злочин?
Замість відповісти на моє запитання, Джеф видобув із шухляди ще один папірець і підсунув його мені.
То була фотокопія штрафної квитанції за паркування мотоцикла. Джеф ласкаво надав мені досить часу, щоб я прочитала підкреслені маркером дату й адресу.
То була адреса в Йонкерсі, за півкварталу від мого будинку.
Мені здалося, що всі церковні дзвони Сполучених Штатів почали бити в моїй голові на сполох.
Цього я ніяк не чекала.
— Цей штраф виписали Скотту за незаконне паркування мотоцикла лише за дві години до офіційно визначеного часу його смерті, — спокійно сказав Джеф. — Я перевірив місцезнаходження на мапі району. Скотт залишив свій мотик за півкварталу від твого будинку, Лорін. Якщо скласти всі ці свідчення докупи, то виникають резонні запитання. Я маю всі юридичні підстави розпочати слідство. Свідок бачив, як ти підкинула пістолет. Є офіційний доказ, що Скотт залишав свій мотоцикл неподалік твого помешкання лише за дві години до своєї смерті, час якої встановив судмедексперт. Я вигравав справи з куди слабшою доказовою базою, Лорін. Але ти — моя подруга. Тому я й дав тобі час подумати до того, як почнеться формальна процедура судочинства. Це — твоя перша й остання нагода розповісти мені, що трапилось, і таким чином дати мені змогу допомогти тобі.
Розділ 78
Це була спокуслива пропозиція. Я так довго замовчувала правду. Такий тривалий час брехала своїм друзям і колегам!
Бажання виправдати себе, звільнити душу від нестерпного тягаря було майже непереборним. Мені кортіло пояснити, що спочатку я просто перелякалась, а решта… решта подій сталися так швидко, що я й оговтатися не встигла. Кортіло розказати, що я тільки прагнула захистити свого чоловіка, Пола. Що заради нього я на це пішла.
Тепер я добре зрозуміла, як почували себе підозрювані, з якими мені доводилося мати справу, коли вони розколювались і в усьому зізнавались. Уся хитрість полягала в тому, що зізнання вони вважали першим кроком до поблажливості правосуддя, до прощення.