Зі свого боку я побачила знак на кам’яній огорожі, прикріплений, безперечно, якимись добрими пейзанами або ж самим поетом Робертом Фростом, котрого надихали на творчість сільські краєвиди Нової Англії. На знакові був напис — «Хвойні дерева».
Промені призахідного сонця падали на високі сосни, що тихо гойдалися від легенького вітерцю, і їхні тіні утворювали на асфальті химерний золотавий штрих-код.
— Ну, що скажеш? — спитав мене Пол, зупиняючи авто.
— Не знаю, як буде далі, а поки що — просто неймовірно та прекрасно, — зачудовано сказала я.
— Ти чуєш? — знову спитав Пол, опускаючи скло у дверях.
Я прислухалась. Але почула тільки шум вітру в кронах дерев.
— А що саме?
Пол посміхнувся.
— Ото ж бо й воно, — сказав він. — Саме так звучить тиша, коли не деренчать пневматичні молотки, не ревуть двигуни автобусів і не волають п'яні бомжі. Я би назвав це «мир та спокій».
— А що то за сірі стовпи із зеленими вершечками, що стоять уздовж дороги? — запитала я, примруживши очі й дивлячись у своє вікно.
— Їх зазвичай називають «деревами», люба моя, — пояснив Пол. — Про них ідеться в рекламному проспекті. Вони йдуть як безкоштовний додаток до будинку, в якому зараз, до речі, виконується ремонт.
Пол знову завів двигун і спрямував авто на вершечок пагорба, щоб показати мені сусідні будинки. Що я можу сказати? Вони були пречудові. Типові новоанглійські особняки в колоніальному стилі, десь шість чи сім. Гармонійно вписуючись у ландшафт, вони розташовувалися на великій відстані один від одного, спускаючись униз положистим схилом пагорба.
— Ну, гаразд, — промовила я. — А де ж родзинка нашої програми? Ми вже вийшли на посадочну пряму? Чи, може, ця родзинка має якісь вади?
— Мушу тебе розчарувати, — відповів Пол, спрямовуючи автівку по схилу пагорба. — У Ґрінріджі існує офіційна заборона на всілякі вади й ґанджі. Тим паче, що в нашому житті їх було більш аніж достатньо.
Пол навіть уявлення не мав, скільки їх було насправді.
Розділ 82
Ми проїхали повз величезний ігровий майданчик, тенісні корти й підстрижене бейсбольне поле. Я затримала погляд на чітких білих лініях розмітки. Клас! Схоже на справжнісінький елітний житловий квартал. Як у телесеріалі «Нехай усе владнає Бівер». І в мене знов обертом пішла голова. Коли ми, нарешті, зупинилися біля великого будинку з парком і струмком, сонце майже сховалося за обрієм.
— Що це? Відділ збуту? — спиталася я.
Пол заперечно похитав головою та дістав ключ.
— Це клуб, — відповів він. — Ходімо, я покажу тобі, що й де тут є.
Усередині розташовувались конференц-зали, кілька телевізорів із пласким екраном і добре вмебльована кімната очікування. Листівки на дошці об'яв рекламували послуги найманих няньок і оголошували дату зборів та вечірок. Тут же висів також аркуш, де підписувались усі, хто бажав узяти участь у якомусь доброчинному обіді за сто п'ятдесят доларів на кожного учасника.
— А навесні тут заповнюють водою басейн, — сказав Пол, гепаючись на шкіряну кушетку в склепінчастому передпокої.
— Як же ж ти… — почала я й затнулася. — Навіть при такому суттєвому підвищенні платні це виглядає малоймовірно…
— Так, ці будинки недешеві, але вони розташовані досить далеко від міста, і тому коштують усе ж таки менше, ніж ти думаєш. Моєї нової зарплатні з лишком вистачатиме на покриття кредиту, і навіть більше того. Хочеш подивитися на наш будинок? Що-що, а його ми будемо цілком спроможні придбати — звісно, якщо він тобі сподобається.
Я підняла руку на знак згоди.
— Тільки зачекай хвилинку, а то в мене щелепа відвисла.
Коли ми звернули з бруківки на щойно прориту ґрунтову дорогу, що перебувала в процесі спорудження, над пагорбами на заході й досі висіло гало сонця, котре тільки-но сховалося за обрієм. Ми обережно пробиралися між курганами битої цегли та повз важку будівельну техніку.
— Поспішати не можна, — пояснив Пол. — А то скрізь повно цвяхів та іншого гострого залізяччя. Ще не вистачало нам колесо пробити. Ага, ось ми й приїхали.
Сірувато-блакитний будинок, біля якого зупинив машину Пол, найкраще можна було б описати прикметником «бездоганний». Я кинула знавецький погляд на парадний вхід, на високий цегляний комин, на вишукано красиві мансардні вікна третього поверху. Тут іще й третій поверх є! Чудово! Усе виглядало прекрасно, крім навколишнього краєвиду, який — я не сумнівалася — теж матиме прекрасний вигляд після завершення робіт.