Однак зважаючи на все те, що трапилося протягом останніх трьох тижнів, я мусила визнати, що настав час зробити рішучий крок.
За двадцять хвилин, коли я вже «намалювала» обличчя й відполірувала свій жетон, Пол іще раз поцілував мене, цього разу — біля гаража.
Він теж одягся на роботу й виглядав прекрасно, як завжди — дуже привабливо. Слава Богу, його струс виявися не таким уже й небезпечним, як припускали лікарі. За винятком двадцяти швів на маківці, він виглядав наче нова копійка.
Пол теж збирався здати справи на роботі. Уже про все було домовлено з його керівництвом. Минулої п’ятниці ми підписали угоду з фірмою-перевізником. До переїзду все було готово. Нова робота Пола в Коннектикуті й наше нове життя в новому будинку мали розпочатися за шість тижнів.
Якщо нам удасться успішно пережити наступні вісім годин.
У цьому я була не зовсім упевнена, враховуючи нещодавню халепу.
Цокаючись із Полом своїм кухлем-термосом, я потайки схрестила пальці.
— Чоловік та дружина, які разом кидають нудну невдячну роботу… — почала я.
— Назавжди залишаться разом, — закінчив Пол і дзенькіт нержавіючої сталі відлунив від стін нашого гаража.
Розділ 92
Зайшовши до нашого відділка, я застала лейтенанта Кіна на робочому місці. Він відірвався від кросворда тільки тоді, коли я з грюкотом зачинила за собою двері його кабінету.
Його уважні сині очі пильно придивилися до мого обличчя. Раптом Кін кинув газету й олівець на стіл — він усе зрозумів.
— Благаю тебе, Лорін, — почав він. — Тільки не це. Тільки не кажи мені, що теж звільняєшся. Ти просто не можеш звільнитися. Це безглуздо! Спочатку ми втрачаємо одного копа, а потім звільняються ще двоє?
— Тут зовсім інше, лейтенанте. Ви хибно потрактували ситуацію.
— Припини. Я що, схожий на ідіота? Якщо це через отих бовдурів з адмінвідділка, то можеш не турбуватися, я маю добрі зв'язки й можу…
— Я вагітна, Піте, — сказала я.
Кін глянув на мене так, наче я щойно вистрелила в стелю. Потім здивовано потер очі кінчиками пальців. І, нарешті, неохоче посміхнувся. Уставши з-за столу, він підійшов до мене й по-батьківськи обійняв. Мабуть, уперше за ввесь час моєї роботи. І, напевне, востаннє.
— Ну що ж, панійко, хоч я й не пам'ятаю, що давав вам дозвіл на вагітність, але все одно — мої вітання вам та Полові. Радий за вас обох.
— Я рада, що ви раді, мій дорогий начальнику.
— Ага, я пам'ятаю, що в тебе з цим були проблеми. У нас з Анною — теж, але потім народилась аж двійня. Тому я прекрасно розумію, яке піднесення ви відчуваєте! Таке не кожного дня буває! Звісно, я обламаний з того, що ти звільняєшся, але то нічого, якось звикну. Проте все одно скучатиму за тобою. Шкода, що нема часу кудись сходити й належним чином відзначити цю подію. Але якось відсвяткувати все ж треба. Може, поснідаємо просто тут, на робочому місці?
Шеф замовив харчі в місцевому поліційному кафе, і ми ледь не до обіду просиділи, згадуючи старі часи, наминаючи яєчню з гарніром та попиваючи каву.
— Слухай, якби я знала, що ти мене так по-царськи почастуєш, то спеціально звільнилася б іще кілька років тому, — сказала я, витираючи серветкою рота.
Коли ми допивали каву, на робочому столі Кіна задзеленчав телефон.
— Слухаю! — гукнув він. — Дивно. Дуже дивно. Ну, гаразд, пришліть її до мене.
— Кого прислати? — спитала я, і голос мій зрадницьки затремтів.
— Та це свідок у справі про вбивство Скотта. Як там її звати? Ну, оту старезну колишню училку?
У грудях у мене похололо, а серце тьохнуло.
Вочевидь це Амелія Фелпс!
Чому вона припхалася сюди?
— А що їй потрібно? — спитала я.
Кін повернув своє гостре обличчя до вхідних дверей відділка, де вже стояла Амелія Фелпс.
— От і почни свої останні два робочі тижні з того, що довідаєшся, чому вона прийшла.
Я підвелася з-за столу та вийшла з кабінету начальника зустріти вчительку.
— Добридень, місіс… е… міс Фелпс, — сказала я, проводячи стареньку до себе. — Чим можу вам прислужитися?
— Я очікувала, що мені зателефонують і запросять на розпізнання потенційного вбивці, — відповіла колишня вчителька, сідаючи та знімаючи білі рукавички. — Але мені так ніхто й не зателефонував, тому я вирішила принагідно заїхати сама.
Я полегшено зітхнула. Мабуть, Майк забув повідомити їй, що її послуги нам більше не знадобляться.