— Даруйте, міс Фелпс, я забула вам зателефонувати. Вийшло так, що ми самі знайшли та затримали підозрюваного, тому ваша допомога нам більше не потрібна. Утім, дуже люб’язно з вашого боку, що ви прийшли. Може, вас кудись підвезти? Наприклад, додому? Мені це буде неважко.
Навзагал я не мала звички розвозити свідків по домівках, але міс Фелпс була старою жінкою. Окрім того, вона була останньою потенційною ниточкою, котра вела до того лиха, яке мені довелося пережити. І чим швидше я цю ниточку перерву, тим краще буде для мене.
— Дякую, детективе, — відповіла старенька. — Це було б пречудово. До того ж мені ще жодного разу в житті не доводилося їздити в поліційному автомобілі. Дякую ще раз.
— Та ну що ви, — сказала я, проводжаючи її до виходу. — Це мені зовсім не важко.
Розділ 93
Решту дня я тільки й робила, що розмовляла по телефону зі службовцями, що займалися кадровими питаннями. Провисіла на телефоні — отак було б доречніше. Бо намагалася вивідати в них усі бюрократичні подробиці щодо звільнення з роботи.
Раз-у-раз до мене заходили колеги з відділка, щоб засвідчити свій подив та побажати здоров’я й щастя. Вони навіть витягли мене о четвертій до дільничного бару, щоб обмити моє звільнення.
І хоча мій сечовий міхур ледь не луснув від випитої дієтичної коли, я все одно була глибоко розчулена турботою та повагою, яку виказали мої друзі по роботі.
Вони навіть подарували мені оту величезну листівку з усіма своїми підписами.
«Усього найкращого, шкода, що йдеш, — бувай!» — було написано спереду.
А на розвороті: «Та ми тобі не заздримо, ти так і знай!»
Хто б міг подумати, що компанія «Голлмарк», яка торгує вроздріб вітальними листівками, має спеціальну серію для копів, що звільняються з роботи?
— От спасибі, чуваки, — розчулено хлипнула я. — Я за вами теж сумуватиму. Вам, до речі, я теж не заздрю.
І тільки близько сьомої вечора я вблагала своїх колег відпустити мене додому.
«Дивно», — подумала я, не побачивши біля будинку автівки Пола. Зазвичай він попереджав мене, коли затримувався на роботі.
Я вже була дістала мобільник, щоб зателефонувати йому, але раптом помітила щось незвичне у вікні мансарди над гаражем. Між стулками віконниць виднівся темний проміжок. Шукаючи телефон Пола в меню, я спробувала пригадати, коли востаннє ці віконниці розкривала.
Повільно-повільно, дуже обережно я знову глянула на мансардне вікно й закрила телефон.
Проміжок між віконницями зник.
«Хвилиночку, — вирішила я. — Не поспішай. Поміркуй».
Коліщата мого мозку закрутилися з шаленою швидкістю, коли я почала перебирати всі потенційні варіанти. Може, це якісь поплічники братів-Ордонесів? Може, там був іще один, третій брат, про якого я не знала?
А можливо, я просто втомлена й перелякана? Напевне, кока-коли обпилась у барі, не інакше. Витягнувши з сумочки свій «ґлок», я засунула його за пояс спідниці.
Може, я й занадто обачлива, але краще бути обачливою, аніж мертвою.
Розділ 94
Намагаючись поводитись невимушено, щоб не привертати уваги, я витягла ключі й піднялася сходами ґанку. Тепер, коли мене не було видно з вікна, я дістала з-за поясу пістолет і побігла до тильного боку будинку.
Оглянувши вікна, я пересвідчилася, що вони цілі й неушкоджені. Жодних ознак злому та проникнення всередину. Усе начебто нормально.
У шторках на задніх дверях був маленький проміжок. Я стала роздивлятися крізь нього задню частину коридору — нікого й нічого.
Я відчула себе заплішеною дурепою. Вочевидь, тут нікого, окрім мене, не було.
Аж раптом перед дверима в напівтемному коридорі промайнула якась чорна тінь. Велика чорна тінь — однозначно.
«Чорт забирай!» — подумала я, і серце моє стривожено закалатало. «Боже, поможи!» — сяйнуло в моїй голові, і в скронях загупали молоточки.
Раптом я згадала про Пола. А може, насправді він удома? До того ж не один. І ота невідома людина бігає по темному будинку. Хто вона? Що вона тут робить? Як потрапила сюди?
«Треба зайти всередину», — вирішила я та глибоко зітхнула.
Знявши туфлі, я вкрай обережно й тихо відімкнула двері та повільно крутнула ручку. Дуже повільно, щоб не почули.
«Тс-с-с-с», — хтось прошепотів. Хтось, але не я.
Піднявши пістолет, я вже була готова натиснути на гачок, як раптом увімкнулося світло.