«Сюрприз!!!» — вигукнули в унісон два десятки голосів.
Ху-у-ух, слава богу! То були мої друзі та родичі. Переважно — жінки. Тільки якимось чудом я не встигла вистрелити. Хвала Господу, «ґлок» має додатковий механізм безпеки, і для того, щоб зробити постріл, на курок треба тиснути сильніше, ніж в інших пістолетах.
Роззявивши від подиву рота, я витріщилася на повітряні кульки, загорнуті в жовто-зелений папір подарунки та триколісний дитячий візочок, що стояв у кутку.
Це було зовсім не проникнення зі зломом. Не трагедія й не халепа.
Це був день народження моєї ще не народженої дитини![14]
І, судячи з кількості рук, притиснутих до зблідлих облич, ця зустріч стала несподіванкою не тільки для мене. Ще б пак! У мене в руці був пістолет!
Я опустила руку й зиркнула на перелякане обличчя моєї тітоньки Люсі, на яку я, виявляється, цілилася. Та знову почала дихати.
— Поглянь, мамо, — прощебетала в мертвій тиші чотирирічна донька моєї сестри Мішель. — У тітки Лорін є пістолет!
— Усе гаразд, нічого страшного не сталося, любі дами, — сказав Пол і поспішив до мене, щоб допомогти сховати зброю в кобуру. І обійняв мене, щоб я швидше отямилася.
— А чому ти організував вечірку саме сьогодні? Я ж лише три місяці, як вагітна, — прошепотіла я, коли він цілував мене в щоку.
— Я хотів, щоб це сталося до того, як ми переїдемо, — відповів Пол, знову глянувши на присутніх. — А тепер — посміхайся. До самісіньких вух. Насолоджуйся вечіркою.
— Усе гаразд, мої любі дами, — повторив Пол. — Просто проминув іще один важкий день у житті героїчного копа. Слава Богу, у нас досхочу памперсів. Нікому не потрібно? А хто бажає випити?
Розділ 95
День народження вийшов на славу: усі добряче повеселились і відпочили, особливо я. Усі мої подруги — люди винятково приязні й приємні, і це стосується також переважної більшості моїх родичів. Мені здалося, що життя, нарешті, знову повертається до норми. Та раптом…
— Агов, панійко! — вигукнула Бонні Клеснік, випустивши з рук меню й кинувшись обіймати мене, ледь не перекинувши при цьому столика в китайському ресторані, де ми спеціально зустрілися в неділю після дня народження.
Я озирнулася довкола, розглядаючи яскравий інтер’єр закладу. Повсюдно стояли численні акваріуми з мутнуватою водою. Коли моя давня подруга Бонні запропонувала мені вибратись у місто й десь посидіти, то я уявляла собі просту їжу: картоплю по-домашньому, бутерброди, гамбургери, чізбургери…
Тому я й витріщилася здивовано на меню, коли побачила в ньому малюнок черепахи та жаби. Отакої! От вам і пізній сніданок у Чайнатауні! Гадаю, Бонні ще не знає, що таке вранішня нудота у вагітних жінок.
— Так прикро, що я не змогла побувати на твоїй прощальній вечірці та дні народження! — сказала Бонні, знову сідаючи за стіл. — Уявляєш, на нічній зміні хтось захворів і начальство терміново викликало мене.
— Не переймайся, Бонні, — відповіла я, усміхаючись. — Зате я змогла прийти сюди — і це прекрасно. — І подумки додала: «Якщо тільки не вивергну назад оці китайські делікатеси».
— Дивно, — сказала Бонні, відриваючись від екзотичної страви. — Так багато змін у твоєму житті, що аж не віриться. Чесно кажучи, я думала, що тебе від роботи доведеться молотком і плоскогубцями віддирати. Звісно, я дуже рада за вас із Полом, але… Не знаю. Я бачила, як швидко ти розплутувала справи, Лорін. З яким ентузіазмом. Бачила твою безстрашність. Я не єдина жінка, котру твій приклад надихнув на роботу в поліції, між іншим. І в мене крається серце, коли бачу, як ти раптом усе це кидаєш і йдеш геть. Я чомусь не уявляю тебе в ролі домогосподарки.
«Гей, Бонні, дякую за вотум довіри!» — подумала я. Утім, ми буцімто збиралися порозважатись, а не сумувати. Розслаблятись, а не побиватися?
Раптом моя подруга відклала палички для їжі.
— Ледь не забула. Я маю для тебе подарунок.
Витягнувши зі своєї сумки великий сірий конверт, вона подала його мені. Я розкрила його.
— Єдина річ, якої ще бракувало в моєму житті для повного щастя, — сказала я й запитально поглянула на подругу. — Це комп'ютерна роздруківка?
Що за сюрприз цього разу?!
— Я отримала цю роздруківку в п'ятницю з лабораторії ФБР, — відповіла Бонні. Витерши рота серветкою, вона по-доброму, із турботою в очах глянула на мене. — Це результати ДНК-аналізу того зразка, що його я знайшла на покривалі, у яке був загорнутий Скотт Тайєр.
Від раптового припливу крові до голови в очах у мене потемніло.