Я збагнула, що це неодмінно мало трапитись, не могло не трапитись, бо мені це було потрібно. Згоряти від шаленства, а потім — утішатися ніжністю. Безтурботно сміятись і лежати поряд із чоловіком, якому я подобалась і котрий уважав, що я — якась особлива.
«Жодних докорів сумління!» — подумала я, почувши ще один удар грому.
Що йде на користь незаміжній дівчині, корисне також і для спраглої чоловічої ласки домогосподарки. І навіть якщо це ніколи більше не трапиться — а воно, мабуть, більше не трапиться, не має трапитись, — то все одно варто було спробувати.
Розділ 9
Сидячи в тісному темному салоні своєї «тойоти-кемрі», припаркованої за півкварталу на північ від мансарди над гаражем, Пол Стілвел зачудовано витріщився на червоний мотоцикл Скотта, висвітлений спалахом чергової блискавки.
Загалом, він уже бачив колись цю модель «дукаті» в журналі «Форчун» у розділі «До вашого відома». Це була неймовірно коштовна іграшка для схиблених на техніці товстосумів. Такий байк могли дозволити собі хіба що якась кінозірка чи сміливий нащадок-відчайдух багатого європейського судновласника.
«Або такі ощасливлені долею мудаки, як Скотт», — подумав Пол, уп'явшись очима в мотик, своїми контурами схожий на реактивний винищувач. Червоний мокрий «дукаті» блищав, як хтиві губи красуні, підведені помадою з блиском.
Його м'язи напружились, коли він, нарешті, відірвав погляд від мотоцикла та знов узявся переглядати світлини, що зберігалися в пам'яті його «мотороли».
Пол зупинився на фотографії, яку він зробив тиждень тому, стежачи за Скоттом, коли той повертався додому з роботи: Скотт сидів на мотоциклі, що зупинився біля світлофора. Суцільний шолом на його голові був трохи зсунутий на потилицю. Стрункий, дужий та виклично-самовпевнений — зовсім як та дорога машина межи його ніг.
Пол захлопнув мобільник і став невідривно дивитися крізь дощ на освітлене вікно над гаражем.
Потім відхилився й узяв з-під заднього сидіння гольфовий кийок Ping-З. Він був замашний і добре відцентрований.
Дивлячись на важкий залізний наконечник розміром з кулак, Пол знав, що йде на відчайдушний крок. Але що накажете робити, коли чужинець вдирається до вашої домівки й забирає те, що вам належить?
«Зараз над усім нависла загроза», — нагадав він собі. Усе, заради чого він так старанно працював, могло тепер прослизнути як пісок крізь пальці.
Раніше треба було думати. Зробити так, щоб цього не сталося. Запобігти. А тепер уже пізно скиглити, і нині всі ці «треба було» та «запобігти» не важать геть нічого, чи не так? Залишалась одна дилема: дозволяти цьому вилупку й далі викидати коники чи не дозволяти?
«Ні, — подумав Пол, вимикаючи запалення. — Є тільки один вихід: треба покласти цьому край».
Дощ періщив по даху його «тойоти». Сховавши мобільник у кишеню, Пол глибоко вдихнув. Повільно, майже церемоніально рішучою рукою в чорній рукавичці він узявся за держак прекрасно відцентрованої ключки.
«Завданнячко не з легких», — міркував він, розчиняючи дверцята авта й виходячи під зливу.
Розділ 10
— І що тепер? — грайливо спитав Скотт, виходячи з душу й натягуючи шкірянку на голий торс.
— А тепер здивуй мене, — сказала я. — Мені подобаються сюрпризи.
Скотт нахилився й узяв мою ліву руку. Потім поцілував мене в те місце, де зазвичай вимірюють пульс, — і в очах у мене затьмарилось.
— Ну як? — спитав він, посміхаючись.
— Непоганий початок, — відповіла я, ледве звівши подих.
— Ти побудь тут, а я поки змотаюся на нічний ринок. У мене скінчився свіжий салат і оливкова олія, — сказав Скотт, підводячись. — Ти ж не проти, щоб я швиденько приготував нам пізню вечерю, еге ж? У мене є просто потрясні телячі відбивні, я купив їх учора на Артур-авеню. Я приготую тобі соус за рецептом моєї матусі. Смакуватиме краще, ніж соус Рао.
«Оце так!» — подумала я, уявивши Скотта у фартуху. Чоловік — і куховаритиме спеціально для мене?
— Навіть якщо не сподобається, однаково — страждатиму, але їстиму, — відповіла я, зголодніло ковтнувши слину.
Скотт розчинив був двері, але раптом зупинився, обернувся й пильно подивився на мене.
— Що? — спитала я. — Передумав куховарити?
— Та ні. Просто я… — почав Скотт і затнувся. — Просто я радий, що в нас сьогодні все так гарно вийшло, Лорін. Я не був певен, що ти наважишся. І радію з того, що ти таки зробила це. Що ми це, нарешті, зробили.