Выбрать главу

Віддалік у коридорі я помітила фотографії, виставлені на підвісних поличках.

— А можна мені зайти до туалету?

— Коридором праворуч.

Коли на одному з фото я побачила Пола, то мені здалося, що стіни коридору ось-ось заваляться на мене. Він стояв на сонячному пляжі з Веронікою та маленькою донькою, якій на той час був приблизно рік. Позаду них застигли бризки прибою, а пісок був дрібненький та білий — як цукор. Наступна світлина — і вона була як постріл у моє серце — зафіксувала для історії їх обох: щасливі й усміхнені матуся й татусь притислись щоками, позаду них вогні нічного міста, а зіниці їхніх очей червоні від фотоспалаху.

Третя ж фотографія була як удар гострим мечем мені межи очі. На ній Пол однією рукою обіймав напівголу — у самій нічній сорочці — вагітну Вероніку, а другу ніжно притискав до її чималенького черевця.

Коли я перевела погляд на останню, четверту фотографію, у моїй голові наче вибухнув мегатонний ядерний заряд люті й обурення. Поле, яка ж ти сволотаї!

Раптом я відчула на шиї подих Вероніки.

— Бачу, ви прийшли сюди не для того, щоб ставити запитання про транспортну пригоду, — непривітно оголосила вона.

Я примудрилася не заплакати й на якийсь момент затримала погляд на їхньому весільному фото. Цей знімок був явно зроблений на тому ж самому пляжі, що й перший. З ними навіть був священик. До світлого волосся Вероніки були приколоті білі квіти. Пол мав на собі шовкову сорочку з відкритим комірцем. Він посміхався. Вірніше, сяяв від щастя.

Коли я, спотикаючись, різко рушила до виходу, у Вероніки вистачило розуму промовчати й відскочити вбік, даючи мені дорогу.

Розділ 105

Усе було марнуванням часу! І не тільки те, що відбулося протягом останнього місяця, а й моє заміжжя взагалі.

Ця думка невідступно гула в моїй голові високовольтним електричним розрядом, коли я повільно брела в напрямку, у якому зникли Пол і маленька дівчинка Кароліна.

Усе пішло коту під хвіст… Замітання слідів. Добрі взаємини з друзями. Моя кар'єра в поліції. Я навіть дійшла до того, що шантажувала помічника районного прокурора!

Я розпачливо охопила голову руками.

Що ж мені робити? У мене ж нічого не лишилося!

Я звернула за ріг. По той бік вулиці показався невеличкий парк.

У ньому я побачила тріо вуличних музик і групу дідків, що грали в шахи в затінку дерев. Решта відвідувачів парку або прогулювалася по доріжках, або відпочивала коло великого білого фонтана. Усе було залите сонячним світлом — як на знаменитих картинах Бенуара, які я бачила в мистецьких альбомах. Обійшовши фонтан, я помітила Пола. Він гойдав свою доньку на гойдалці. Коли я наблизилась до ланцюгового парканчика, він допоміг малій злізти з гойдалки й повів її до пісочниці. Видно було, що обоє душі не чують одне за одним.

Я обійшла майданчик із протилежного боку й уже була за кілька футів від лавки, де сидів Пол, аж тут його чотирирічна донька підбігла до нього й покликала:

— Татку, татку!

— Що, моя люба?

— А можна мені попити?

Пол заліз рукою в багажник велосипеда й вивудив звідти пакетик соку. Коли дівчинка проштрикнула трубочкою фольгу, то мені здалося, що вона проштрикнула моє серце. Щасливий татко нагнувся й обійняв дівчинку.

Коли він повів малу назад до гойдалки, навіть іззаду я відчувала ту радість, що випромінювало все його єство.

— Не зайнято? — спитала я, коли Пол повернувся до лавки.

Розділ 106

Спочатку він перетворився на крижану фігуру.

Потім по його обличчю прокотилися спазми шоку, страху й жалю. На мить мені здалося, що він чкурне від мене й побіжить до виходу з парку.

Але натомість він раптом знесилено сів на лавицю, обхопивши голову руками.

— Звідки мені починати розповідь? — тихо спитав він нарешті, потерши скроні.

— Не знаю, треба подумати, — відповіла я, нервово постукуючи пальцем по підборіддю. — Варіантів так багато. Ну, наприклад, мені кортить знати, коли ти вперше обдурив мене. Мабуть, тоді, коли пограбував ділка-квиткаря в готелі «Шератон»? Е ні, давай не про це. Краще про той день, коли ти таємно одружився. Ага, нарешті вирішила. Найцікавіше. Розкажи мені, як ти завів на стороні дитину.

Пекучі сльози текли по моїх щоках.

— Я була безплідна, а тобі кортіло мати дитину, так? «Вибач, Лорін, але ти стерильна. А я мушу розмножуватися — це мій чоловічий інстинкт — і плодити дітей з іншою жінкою в тебе за спиною». Ти це хочеш мені сказати?