Пол і я відступили вбік, пропускаючи повз нас кур’єра-велосипедиста.
— Хвилиночку, — поцікавилась я. — У звіті сказано, що в тебе був пістолет.
Пол заперечливо похитав головою.
— Ні, не було. Ми просто билися навкулачки. Мабуть, цей квиткар усе вигадав для того, щоб виглядати більш гідно у власних очах. Він був дужий як бик. Розбив мені носа, але я був надто переляканий, щоб програти двобій. Тому накинувся на нього й почав лупцювати щосили, аж поки він не впав. Потім я вхопив валізку й побіг.
— До номера двісті шість?
— Так, до номера двісті шість, — похмуро кивнув Пол.
Розділ 108
Отетеріло дибаючи по тротуару як єдина щасливиця, котрій поталанило пережити вибух бомби терориста-смертника, я пригадала, в який саме момент нашого подружнього життя трапилося те, про що розповів мені Пол. Момент був не надто приємний, правду кажучи. Щойно ми дізналися, що не зможемо мати дитину. І це після того як ми рік займалися сексом навмисне для того, щоб я завагітніла. Наче то був якийсь науковий експеримент. Полові доводилось раз-у-раз принижуватись і мастурбувати в туалетах усіляких фахівців, здаючи на аналіз сперму. І все — даремно.
Саме тоді між нами з'явилася якась прихована ворожість у ставленні одне до одного. Ми про це воліли мовчати, але саме так воно й було, тепер я збагнула це чітко та ясно. Ось що сталося тоді в наших узаєминах.
Раптом мені все стало абсолютно до лампочки.
Я різко зупинилась і ляснула Пола по пиці. З усієї сили!
— Мені розповідати? — спитав він, потираючи щелепу.
— А як ти гадав? — відповіла я.
— Прокидаюсь я наступного ранку й довго не можу второпати, де я та що трапилось минулого вечора. На столі лежать дві акуратно розділені пачки стодоларових купюр, а поруч сидить Вероніка й розливає по чашках каву. А через п'ятнадцять хвилин я виходжу з її номера зі спортивною сумкою, у якій лежать чотириста тисяч доларів.
Я похитала головою. Мабуть, я сплю. І все це мені сниться.
«Ні, не сниться», — збагнула я. Напевне, то в мене галюцинації. Не інакше, як у якийсь момент сьогоднішнього божевільного дня хтось підсипав мені наркотиків у каву. Я протерла очі. Невже таке може бути? Отак просто: поїхав мій чоловік у відрядження та знічев'я або просто здуру вчинив грабунок.
Тут я поставила наступне логічне запитання:
— А що ти зробив із тими грошима?
— Відправив їх в офшорну зону, на Кайманові острови, — відповів Пол. — Один мій корєш з управління торговими операціями якраз туди збирався у відрядження. І все мені гарненько влаштував. Саме тут і починається приємний аспект цієї історії: через чотири з гаком роки дуже активного інвестування починає вимальовуватись чималенька сума в мільйон двісті тисяч доларів.
Я зробила паузу, щоб умістити в голові цю цифру. І мені це заледве вдалося, щиро кажучи.
А Пол вів далі:
— Три місяці потому, як я поцупив ці гроші, лунає телефонний дзвінок, від якого в мене кров холоне в жилах. То телефонувала Вероніка. Вона сказала, що вагітна. Спочатку я оскаженів від люті. Кричав, що вимагаю перевірки на батьківство, що переговорю зі своїм адвокатом, але Вероніка просить мене вгамуватися, бо вона не збирається зчиняти ґвалт. Просто хотіла повідомити мені приємну новину, що невдовзі в мене буде донька. А що робити далі — то мені вирішувати.
Тож я довго вагався, не знаючи, як мені вчинити, але зрештою поїхав і зустрівся з донькою Кароліною. Одне потягнуло за собою інше, слово за слово — ну, і ось, маєш… Раз на тиждень я прилітаю човниковим рейсом сюди та на півдня стаю татком.
— Останні чотири роки? — спитала я. — А на роботі знають про це?
Пол похитав головою.
— Ми користуємось електронною поштою.
— А як же Вероніка? І гадаєш, я повірю, що ти з нею не трахаєшся?
— Не трахаюсь.
Мить — і я, ухопивши Пола за горло обіруч, дико заверещала:
— Не бреши, падлюко! Ти ж одружився з нею! Я бачила фото в коридорі!
Пол мовчки відчепив мої руки.
— Ні, ні, ні! — швидко заговорив він, задкуючи. Усе це було виключно заради Кароліни. Ми хотіли, щоб вона думала, ніби в неї є справжній татко як і в усіх інших дітлахів. Ми найняли фотографа, і він зробив кілька знімків оце й усе. Кароліна гадає, що я пілот.
Мені здалося, що в очах у мене кислота, яка починає в'їдатися глибоко в очні западини.