Выбрать главу

— Чуєш? — спитала я. — То звук істини й правосуддя, яке, нарешті, наздогнало тебе.

— Ніщо мене не наздожене, лялечко, — сказав Пол, відчиняючи двері й виштовхуючи мене з авта. — Я подаю на розлучення через суд.

Він натиснув на газ, покришки «ягуара» аж задиміли, й авто зникло за поворотом.

Дезорієнтована, я розгублено стояла біля чорних слідів, залишених колесами «ягуара». Чи хтось зможе мені доладно пояснити, що сталося хвилину тому? Кілька останніх годин узагалі видавались якимись неймовірними, сюрреалістичними. Але особливо — останні кілька хвилин.

Я ледь устигла відскочити вбік, коли дві поліційні автомашини промайнули повз мене навздогін за Полом, а звихрене повітря відкинуло назад моє волосся.

«І оце все? — подумала я. — Отак усе й скінчиться?»

Неподалік, потойбіч вулиці, я помітила взяте мною напрокат авто.

«Та ні за що в світі!» — вирішила я, виймаючи ключі й кидаючись до свого «форда».

Розділ 113

За кілька хвилин я вже тиснула на газ, виснучи на хвості поліційного авта, яке переслідувало Пола. От якби вийти з ними на зв'язок і вигукнути: «Дорогу поліції Нью-Йорка! Пол — моя здобич! Усі — в чергу позаду мене. Я женуся за своїм брехливим і шахраюватим чоловіком-убивцею!»

Ми проскочили через іще один елітний район. Здається, то був Джорджтаун. Повз мене мигтіли розмиті силуети оповитих плющем цегляних будинків та реконструйованих особняків в античному стилі. Невже Пол і справді думав, що йому вдасться втекти? Після всього, що він накоїв?

Побачивши мостову вежу, що бовваніла за півмилі попереду по дорозі до аеропорту, я швидко розробила план дій.

Різко звернувши ліворуч на наступному повороті, я проскочила на червоне світло, потім, верескнувши колесами, повернула праворуч на вулицю М і щодуху понеслась до мосту, намагаючись, якщо вдасться, перехопити Пола.

Неподалік від виїзду на міст Френсіс-Скотт-Кі-брідж мій «форд» уперся в автомобільну загату, і я почала відчайдушно сигналити, наче це могло допомогти.

А потім вискочила просто на дорогу.

— Куди ти лізеш, дурепо дупоголова?! — загорлав на мене водій автобуса, натискаючи на клаксон. — Ти що, з глузду з'їхала?!

«Може, і з'їхала», — хотіла була я йому відповісти, але ні сили, ні часу в мене вже не лишилося.

Раптом я побачила автомобіль Пола, за яким гналися копи. Вони швидко наближалися. Помітивши загату, з якої я щойно вискочила, Пол, не роздумуючи, спрямував авто на тротуар. Збивши по дорозі візок із хот-догами, він рвонув до наступного перехрестя. Я вискочила на тротуар, заблокувавши йому шлях. Водій автобуса заверещав з переляку — на великій швидкості «ягуар» погнав просто на мене. Я лишилася єдиною перешкодою між автомобілем Пола й мостом.

Я стояла ніби зачарована.

Пол зупиниться.

Він не зможе на мене наїхати.

Не зможе мене вбити.

Але «ягуар» невмолимо наближався. Страх як швидко.

В останню мить я відскочила вбік.

І «ягуар» пронісся повз мене, наче зелена керована ракета. Хутко озирнувшись, я помітила, як Пол, оминувши, наче лижник-слаломіст, кілька машин, проскочив таки до в'їзду на місток. Невже цей сучий син примудриться втекти?! Він же задавив би мене без вагань!

Проте цієї миті праве заднє колесо його автівки з гучним хруском наскочило на бордюр — і «ягуар» злетів у повітря!

Це було захопливе видовище.

Спочатку почувся оглушливий хряскіт, наче хтось запхав величезну пластикову пляшку в утилізаційну машину — то «ягуар» налетів на опору мостової арки.

Він зібгався як акордеон, і в повітря злетіли метелики зі скалок розбитого скла. Нарешті понівечене авто, кілька разів перекинувшись, пролетіло через прибережні дерева й шубовснуло в зелені води річки Потомак.

Розділ 114

«Ягуар» зник під водою, а разом з ним — і Пол.

Спускаючись вистрибом по береговій дамбі, я перечепилася за старий магазинний возик, що наполовину стирчав з-під землі біля самої води — і з розмаху боляче бебехнулася навзнак у річку. Відчайдушно хвицаючись ногами й гребучи руками, я попливла вниз, намагаючись розгледіти в каламутній воді «ягуар» і Пола.

Не знаю, чому я повелася так безрозсудно-хоробро. Мабуть, тому, що так слід було вчинити.

Я вже була збиралася випірнути, щоб ухопити повітря, як раптом унизу показалася купа понівеченого металу. І я з новою силою рвонула вниз.